Полк. Андрій Мельник очолив ОУН за дуже складних і напружених відносин як у світовій політиці, так і в українському житті, та, врешті, і в ОУН. Розгляньмо хоч деякі із тих ситуацій, які вимагали від нового Голови ПУН рішень і чіткого унапрямлення дій ОУН як у відповідь на ті складні проблеми.
Європа переживала наслідки і реакцію на систему укладу сил, подиктовану Версальським мировим договором, з одного боку, та, з другого — економічною кризою, яка заторкнула так звані демократичні країни, які виявились неспроможними запобігти чи швидко ліквідувати її. На арені політичного життя з’явились нові тоталітарні режими, крім наявної в СССР, також в Італії і, нарешті, в Німеччині. Хоч вони різнились у своїх ідеологічно-програмових засадах, але у практичній політиці мали між собою спільну мову, до речі, як і з демократичними країнами, котрі як по лінії СССР, так і гітлерівської Німеччини дуже часто вели політику, що суперечила проголошеним ними принципам демократії.
Очевидно, що ОУН, як на той час найбільш дієва політична сила, мала свою концепцію міжнародної політики як важливу частину загальної боротьби з усіма окупантами України.
Використовуючи осяги революції 1917-1920 рр., яка все ж таки дала у висліді створення незалежної держави українського народу, ОУН шукала союзників у світі, які вбачали загрозу перш за все СССР чи конфліктували із іншими окупантами України, зокрема Польщею.
ОУН, часто з допомогою формацій Українського Націоналістичного Руху в різних країнах світу, мала свої представництва, які займались широкою інформаційною діяльністю про стан справ в Україні і шукали приятелів чи союзників. Такі місії діяли у Франції, Англії, Німеччині, Швейцарії, Італії, Туреччині, Болгарії, Фінляндії, Швеції, Литві, Бельгії, США, Аргентині, Бразилії і далекій Манджурії.
Наголошую, цей список доводить фальшивість радянських чи польських кіл про те, що ОУН — «колаборант» Німеччини. ОУН шукала союзників всюди, а не лише в Німеччині.
Правдою є, що в той час саме в Чехо-Словаччині, Німеччині, а особливо в Литві, приятелі і союзники найбільш активно підтримували співпрацю з ОУН, бо часто як їхні, так і українські оцінки ситуації в СССР та Польщі збігалися.
Тим не менше Провід ОУН під керівництвом полк. А. Мельника уважно стежив за розвитком міжнародної ситуації, зокрема в Європі, який ставив під сумнів послідовність демократичних країн як супроти гітлерівської Німеччини, так і СССР. Наприклад, США не лише визнали, а й намагалися співпрацювати з СССР; Англія і Франція, не протестуючи, погодились ввести Австрію, а пізніше Чехословацьку Республіку під повний контроль III Рейху.
Зберігаючи основну засаду «СТАВКА НА ВЛАСНІ СИЛИ», співробітники полк. А. Мельника розробляли різні сценарії дій ОУН на випадок війни в Європі, які б призвели до відновлення державної незалежності України.
Найкращою ілюстрацією тих планів ОУН є розвиток подій на території Закарпаття, яке входило до складу Чехо-Словаччини в 1938—1939 рр. Згідно з міжнародними договорами, Закарпаття мало право статусу автономії, одначе було пов’язане з Прагою. Попри ту формальну поступку, закарпатським українцям як Прага, так і Берлін, який вже на той час мав вирішальний вплив на розвиток подій, вживали всі заходи, спрямовані проти того, щоб влада в автономії була в українських руках. Їм у тому допомагали як СССР, так і Польща, Угорщина та Румунія. На Закарпатті організаційна мережа ОУН була добре розбудована і готова до виконання чергового завдання — перебрання у свої руки автономної влади у цьому краї. Під керівництвом др. Олега Кандиби (О. Ольжича) діяла група спеціалістів, якій було доручено сконсолідувати зусилля ОУН і діючих політичних партій у Закарпатті для виконання того завдання. Це було справді зусилля «соборне», бо в ньому брали участь уродженці різних земель України, об’єднані візією побудови, хоч чи не на найменшому кусникові української землі, української державності.
Неповного року вистачило, щоб відбулись ДЕМОКРАТИЧНІ вибори до Сейму і щоб у згоді з вимогами парламентаризму в березні 1939 року проголосити створення Карпато-Української Держави як зачатка майбутньої соборної України на всіх її землях.
Державні акти 15 березня 1939 року були стверджені реальною обороною «Карпатської Січі» проти наступу армії Угорщини.
Важливо підкреслити, що гітлерівська влада Німеччини створювала колосальний тиск як на Президента та Уряд Карпатської України, так і на Провід ОУН, командування «Карпатської Січі», але цей тиск принципово був відкинутий і прийнятий як виразний сигнал дійсного ставлення гітлерівської Німеччини до питання державної незалежності України.
Першу спробу участі в побудові української державності ОУН провела успішно. Життєвий досвід полк. А. Мельника і членів ПУН — учасників боротьби за УНР, очевидно, мав великий вплив на рішення ОУН, бо нею кермували ДОСВІДЧЕНІ БУДІВНИЧІ ДЕРЖАВИ!

Микола Плав’юк, Голова ОУН (1979—2012)