Нещодавно я прочитала книжку Богдана Червака “Окупація”. Я, як і він, згадую, як кожного року 21 липня (в день народження Олени Теліги) і 21 лютого (в день її загибелі) традиційно ми, членкіні Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги (ВЖТ), і члени ОУН їдемо до Бабиного яру для покладання квітів до пам’ятника і Хреста для вшанування пам’яті Олени Теліги і членів редакції газети “Українське слово”. На жаль, коли 21 лютого 2022 року в Бабиному Яру відбулося відзначення 80-ї річниці трагічної загибелі Олени Теліги та учасників похідної групи ОУН у Києві в лютому 1942 року, того року все склалося не так. Як і 100 років тому, російські війська вдерлися в Україну.

Автор відзначив, що незважаючи на важливість історичної дати, думки людей перебували не стільки у минулому, як у тривожному очікуванні майбутнього. Слово «війна» уже не сприймалося виключно у контексті подій Другої світової, а набувало цілком актуального виміру. Саме того дня, як сказав Богдан Червак, він почув, що досвід підпільної боротьби О. Теліги та її соратників у Києві відтепер може знадобитися. Але ж, що, власне, сучасне покоління українців знає про підпільну діяльність ОУН у Києві в роки Другої світової війни, коли столиця перебувала під німецькою окупацією. На жаль небагато. Тому події, викладені у цій книжці, на мою думку, будуть корисними для читачів різних вікових категорій.

Важливо, що всі сюжети та події, які тут описані, взяті зі спогадів безпосередніх учасників націоналістичного підпілля, що публікувалися на еміграції, але залишаються маловідомими в Україні.

Водночас йдеться не стільки про відновлення хронології тих подій, як відтворення, бодай у загальних рисах, тогочасної атмосфери, сповненої почуттям відданості українській національній ідеї, героїзму, небезпеки й самопожертви.

Усі дієві особи невигадані, а реальні учасники або свідки тріумфу й трагедії українського Києва у 1941–1942 роках. Автор зазначив – він вважає, що не про всіх дійових осіб тут розповідається. Зрештою, ще багато імен треба встановити й відновити історичну справедливість щодо них.

Слід зазначити, що важливим документом тієї доби, який допоможе уявити загальну картину українського спротиву, є публікація у книжці “Окупація” окремих розділів книжки Г. Полікарпенка «Організація Українських Націоналістів під час Другої світової війни». Вперше ця праця з’явилася в одній із країн західної Європи у 1947 році. Автор спочатку написав її для «вузького кола» людей з метою лише зафіксувати основні події національно-визвольного руху. Однак несподівано невелика за форматом, але багата за змістом брошура була тричі перевидана протягом одного року і стала популярною у середовищі української еміграції.

З огляду на її актуальність книжка Г. Полікарпенка має стати загальновідомим історичним джерелом, з якого можна черпати сувору правду про визвольну місію ОУН і української нації.

Цінність цього видання полягає у тому, що автор, який хоч і не брав безпосередньої участі у подіях Другої світової війни, зумів узагальнити факти, які містяться у численних документах тієї трагічної для української нації епохи. Дуже цікаво, що саме на цю книжку посилається автор книжки “Окупація” Богдан Червак.

На мою думку, книжка “Окупація” має бути в шкільній програмі. Треба, щоб учні знали всю правду про український Київ часів німецької окупації під час Другої світової війни, зокрема про витоки і діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яку один із її яскравих представників поет О. Ольжич образно назвав «незримим військом поневоленої нації».

В історії українського національно-визвольного руху діяльність ОУН посідає особливе місце. Це один із найорганізованіших і наймасовіших етапів боротьби українського народу за власну державність. ОУН постала у надзвичайно складних історичних і політичних обставинах. Поразка у 1922 році Української Народної Республіки (УHP), окупація більшовицькою Росією України, рівночасно як відхід частини українських земель до Польщі, Чехословаччини і Румунії фактично означали втрату перспективи вибороти самостійну Україну.

Шкода, що автор книжки “Окупація” не подав список усіх книжок, що вийшли у Видавництві імені Олени Теліги, з яких також можна дізнатися про діяльність членів ОУН під час війни. Спогади про атмосферу роботи у редакції «Українського Слова», стиль роботи редакції «Літаврів» залишив нам відомий поет Михайло Ситник. Вони були надруковані у книжці Михайла Ситника «Катам наперекір», опублікованій у Видавництві імені Олени Теліги у 1998 році. Стаття «Кров на квітах» була присвячена пам’яті О. Теліги, І. Рогача, І. Ірлявського: «Вулиця Бульварно-Кудрявська № 24, приміщення колишньої редакції «Комуніста». Гудуть ротативи, цокають лінотипи. Відгонить клеєм, фарбами і бензином. Нова скромна вивіска на цьому будинку незвично бентежить очі – кого радує, а кого й злить: «Редакція часопису Українське слово»…»

Закінчив свою статтю, датовану 1948 роком, Михайло Ситник такими словами:

«Любі, незабутні, рідні Олено Теліго, Іване Рогач, Іване Ірлявський і всі друзі, полум’яні революціонери, що впали на бойовому посту у трагічному Києві…Ми сплетемо нев’янучий вінок із наших сердець і покладемо на вашу могилу. Будуть на цій могилі цвісти білі квіти жалю, саджені нами. А на тих квітах білих буде вічно горіти ваша свята кров. Кров на квітах. Засліпить вона очі нашим ворогам, що – переможені – впадуть на коліна, благаючи пощади. Виросте вона, та благородна кров, у вічну легенду, яку покоління повторятимуть, як молитву…

Так, сотні, тисячі, мільйони іменних і безіменних героїв під жовто-синім прапором ітимуть і йтимуть по ваших слідах, щоб на соборній Україні засвітити довгождане сонце, ім’я якому Держава.»