Перебуваючи у Бахмуті навесні цього року, ми зустрічали дуже мало цивільних, більшість людей вже покинуло місто на той час.

Одиницям літніх людей, які не змогли виїхати, ми допомагали їжею, декого вдалося евакуювати нашим командирам та співслуживцям. Мій побратим був свідком того, як окупанти розстріляли літню жінку, що йшла по дорозі в надії прийти до наших позицій для евакуації.

Одного разу наш будинок рознесли ворожою артою і нам довелося шукати новий. Ми знайшли підходящий та доволі міцний, як тільки мої хлопці зайняли будинок, прибігли якісь нахабні жінки (вони жили в сусідньому кварталі у подібному шикарному будинку) і почали верещати, що вони родичі власника, що він зять однієї з них (жодних документів вони, звісно, не показали).

Вони почали нахабно верещати, що через нас їх обстрілюють, а цей будинок ми маємо покинути, бо він належить… співробітнику української військової прокуратури.

Я не знаю, чи ця особа дійсно мала на той час відношення до військових, але якщо це так, то це повний п**ць. Точно знаю, що це колишній співробітник міліції та кандидат в депутати від зрадницької опзж. В шикарному будинку з дорогими меблями було багато колорадських стрічок та агітації опзж.

Як сказали інші місцеві (там їх майже не було, р-ня сильно обстрілювала та руйнувала місто), у даної особи там аж чотири доволі круті будинки.

Ми виїхали з цього будинку, коли нас тоді на короткий час вивели на відновлення до кінця травня. Будинок цих колаборантів, які чекали “росіянскій мір” зрештою зруйнували ті, кого вони так чекали і на кого працював їх власник. Доля цих нікчемних людей мені не відома, але не важко здогадатися, що з ними зробили очікувані ними ж окупанти.

І велика провина нашої влади в тому, що ми недостатньо були готові до великої війни та тимчасово втратили стільки територій, а такі колаборанти вільно жирували весь цей час, займаючись своєю антидержавною діяльністю.

Євген Чепилянський,

командир “Роти УВО”