14 червня виповнилося 132 роки від дня народження Першого Голови Проводу Українських Націоналістів Євгена Коновальця (14. 06. 1891 – 23. 05. 1938). Народився Євген Коновалець у с. Зашкові на Львівщині.

Ще на переламі XIX і XX сторіч зародилися перші спроби перевести націоналістичну ідеологію в реальне русло політичної боротьби. Це було пов’язано із діяльністю Миколи Міхновського. Його ідеї були сформульовані у книжці «Самостійна Україна». З часом почали створюватися організації, які у своїх програмах ставили на чільне місце націоналістичну ідею. Серед них визначальне місце посідала Українська Військова Організація (УВО), яку очолював полковник Євген Коновалець. Вона виникла у 1920 році, над усе ставила інтереси української нації. А 3 – 7 листопада 1927 року в Берліні була проведена Перша Конференція Українських Націоналістів. Це було надзвичайною подією в житті українського націоналістичного руху. На ній було створено Провід Українських Націоналістів (ПУН). Головою ПУН був обраний Євген Коновалець.

У Другій Конференції (квітень 1928 року) взяли участь: члени ПУН – Євген Коновалець, Микола Сціборський, Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець, а також члени інших націоналістичних організацій. Робота Другої Конференції Українських Націоналістів була спрямована на визначення теоретичних засад українського націоналізму та вирішення організаційних заходів щодо створення єдиної Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Остаточно створена ОУН була на конгресі у Відні 28 січня – 3 лютого 1929 року. Головою Проводу ОУН був одноголосно обраний Євген Коновалець.

Доктор Зиновій Книш у книжці «Становлення ОУН», яка вийшла у 1994 році у Видавництві імені Олени Теліги, написав: «вихід Організації Українських Націоналістів на фронті визвольної боротьби відразу підняв політичну температуру. Щораз більше й більше висувалася ОУН наперед, аж врешті зайняла передове місце в укладі політичних українських сил…»

Як голова Проводу українських націоналістів (ПУН), Є. Коновалець керував діяльністю ОУН впродовж десяти років. За цей час ОУН, утворившись як факт і фактор українського життя і боротьби, становила загрозу радянському режиму в Україні. Це й було головною причиною проведення радянськими спецслужбами кількарічної операції з проникнення в оточення Є. Коновальця і врешті-решт його фізичної ліквідації 23 травня 1938 року.

У 1939 році відбувся Другий Великий Збір Українських Націоналістів (ВЗУН), на якому Головою Проводу обрали сподвижника Євгена Коновальця Андрія Мельника. Вони разом були у загонах Січових Стрільців. Вони були майже родичами – були одружені з сестрами Федак: Ольга – дружина Євгена Коновальця і Софія – дружина Андрія Мельника.

Андрій Мельник був полковником УНР, 1914 – 1916 – командир сотні УСС (українських січових стрільців), з 1922 року – крайовий командир УВО (Української військової організації), а з 1938 року, після загибелі Євгена Коновальця, був Головою ПУН (Проводу українських націоналістів).

У 1999 році Фундація імені О. Ольжича звернулася до Київської держадміністрації (лист підписав Голова ПУН і Фундації імені О. Ольжича св. п. Микола Плав`юк) з проханням розмістити меморіальну дошку до 110-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця на Пироговській, 9 на стіні нинішнього центрального корпусу НПУ ім. М. П. Драгоманова. Там у 1917 році містилися казарми для вояків, штаб Корпусу Січових Стрільців та інші структурні підрозділи, жили Євген Коновалець, Андрій Мельник та інші.

Меморіальну дошку встановили у 2001 році. На ній написано: «У цьому будинку з 19. XI. 1917 року по 18. I.1918 року формувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців».Також на дошці написано: «Начальник штабу Андрій Мельник» і «Комондант Євген Коновалець».

У 2011 році також на прохання Фундації імені О. Ольжича до 120-ї річниці з дня народження Євгена Коновальця була встановлена меморіальна дошка за адресою вул. Січових Стрільців, 24. Вона містить барельєф полковника Армії УНР Євгена Коновальця у військовому вбранні і напис: «Полковнику Армії УНР Євгену Коновальцю (1891 – 1938), командиру Січових Стрільців, касарні яких були розташовані у цьому будинку у 1918 р.».

Ольга Веремійчик,

Заслужений працівник культури України