Від націоналістичного середовища можна почути чимало про те, а яку ж роль відіграє етнічність? Вже скільки десятиліть точаться дебати про це. Наводяться різні аргументи, різні мислителі, хтось обзивається «фашистом», хтось «лібералом» і таке інше. Одначе, як націоналіст, хочу донести і власне бачення націоналізму. Скажу одразу – все висловлене мною нижче є лиш суб’єктивною думкою, до того ж, повного ідеалу не існує, і націоналізму це теж стосується.

Отже, моє бачення етнічности базується на трьох ієрархічних складових – Дух – етнічність – територія. Що таке Дух? – це ті внутрішні почуття, які штовхають людину до реалізації її планів, не дивлячись на обставини та ризики. Дух є найвищим проявом волі індивіда для боротьби за ідеали нації, навіть якщо цей індивід має змішане, або ж не українське походження. Ця воля проявляється в активному бажанні допомагати, або ж, (за можливості) в ідеалі – воювати за націю. За результатами такої діяльності, а також за умови повної інтеграції в українську культуру з мовною ознакою включно – індивід стає повноцінною частиною нації. Далі йде етнічність. Хоч вона і не найголовніша тут, а проте – без неї нікуди. Через збереження етнічності, навіть не монолітної (бо чистокровних  зараз не існує), а трохи змішаної з подібними народами (слов’янськими, європейськими), можна говорити про збереження етносу – тобто базового рівня самоорганізації національної спільноти. Також слід додати й один ірраціональний аргумент – етнічність дозволяє людині дійти до “Духа” швидше через внутрішньодушевні розбірки та совість. Достатньо людині деякий час відчути всі ті умови, які є у її кровно-духовних побратимів, особливо біля фронту – ймовірність підвищується в рази. Одначе, не слід і перебільшувати значення цього. Адже навіть найчистокровніший українець може виявитись зрадником та провансальним ледарем. Якщо ми будуємо націю суто на етнічній ознаці без огляду на інтелект та індивідуальні вміння – ми втрачаємо шанс на оновлення, яке має відбуватись постійно, оскільки є динамічним. Таке оновлення означає оновлення нації новими індвідами нових поколінь, які можуть за допомогою національних ідей реалізувати і свої власні. А ось уже шляхи досягнення цього можуть змінюватись, залежно від обставин. Ми не можемо з точністю сказати, що буде в майбутньому, і не можемо будувати плани суто на одному, тому така перезміна – потрібна. Найостаннішим тут є територія. Чому? Бо вона є ланкою для патріотизму, а сам же патріотизм – це найменший, базовий рівень націоналізму, і знову ж таки – він і тут проявляється більше духовно. Патріотизм має 2 стадії:
1) Регіональна;
2) Державна

Коли патріотизм перебуває на регіональній стадії, це означає, що індивід готовий боротись за свою землю, свій регіон, місцевість та інше. Причому не обов’язково у збройному вигляді. Державний же патріотизм – це готовність до боротьби на всій території країни, незалежно від того який прямий стосунок індивід має до неї. Обидві стадії не потребують від людини глибоких ідеологічних знань, достатньо знати базові речі для всіх громадян України – мову, культуру, історію та ідеї, за які потрібно боротись, крапка. Державний вид патріотизму є переходом до вже націоналізму.

Якщо ж хто буде казати “Як у такій шкалі етнічність компенсує Дух? Якщо ж ні – то навіщо вона потрібна?” Відповідаю – етнічність не компенсує Дух прямо, бо етнічний українець – не дорівнює порядний українець. Вона його може компенсувати потенційно через внутрішньодушевний потяг людини до національного Духу, одначе, для цього потрібні певні обставини, які в певних випадках можуть бути і тяжкими для самої людини. Усе для усвідомлення. Також, якщо вже брати таке порівняння – то етнічність і територія разом якраз таки і компенсують дух суто математично, тому що по суті разом є його аналогом…

В описі Духа я також написав і про ірраціональний аргумент, тому варто ж розібрати загальне положення ірраціоналізму в контексті ідеології українського націоналізму. На мою думку, ірраціональне (почуття, емоції, душа та інше) є нічим іншим як найсильнішою основою буття народу й нації в контексті виживання в надкритичні моменти. Прикладом можна назвати початок повномасштабного вторгнення московії в Україну в 2022 році. За всіма логічними міркуваннями Україна мала впасти, оскільки програвала російській армії за чисельністю, озброєнням, а подекуди і якістю. Таке ж можна сказати і про суспільство в той момент. Та погибелі не сталось завдяки знову ж таки ірраціоналізму.  Варто також і проаналізувати те, що все що ірраціональне – найсильніше в світі в плані відстоювання своїх позицій, адже ірраціоналізм не потребує логічного доведення (ба більше, доведення чогось в ірраціоналізмі неможливо з наукової точки зору), є віра в щось, і її не схибить ні один аргумент. Саме це дає поштовх  до прояву справжньої волі. І не обов’язково це означає волю мас, ні, це може і має проявлятись на індивідуальних прикладах. До прикладу, розумна людина яка готувалась до НМТ дуже невпевнена і знервована, але її внутрішня духовна енергія її ж і рятує у надкритичний момент складання самого іспиту через інтуїцію, той же інтелект та інше. Ми не можемо жити у світі без ірраціоналізму, оскільки тоді ми втратимо головний козир, що був у нас із давніх часів.

Хтось може сказати, що я повторюю Дмитра Донцова, але ні. Якщо ми будемо зводити все лишень до ірраціоналізму відкинувши інтелект – ми втратимо самих себе, чим вороги радо скористаються. Тому задля виживання етносу, волю мас потрібно компенсувати інтелектуальним просвітленням зі сторони нації (у цьому контексті як індивідів, об’єднаних не лише кровно чи духовно, але і як  тих, хто має вищі інтелектуальні та вольові здібності з-поміж інших і має великий потенціал, реалізація якого призведе до позитивних наслідків для інших) для всього ж етносу задля здоров’я та здорового глузду людей (адже якщо жити лише одним ірраціоналізмом, то, як вже було написано – можна втратити самих себе). Поєднання інтелектуального в часи стабільності та ірраціонального в критичні моменти є формулою нездоланності.

Після прочитаного хтось може почати мені пред’являти про якесь «не таке» бачення націоналізму, як у інших, але повторюю – повного ідеалу не існує й існувати не може, є лише наближене (для кожного суб’єктивно) до цього. Я не ліберал, і тим більше не фашист, але в націоналістичному середовищі зациклюватись на чомусь одному – небезпечно, оскільки динамічність в моменти, коли над країною та її населенням нависла смертельна чума, є порятунком від усіляких ворожих планів.

Висновок. Ми не можемо жити і в тому світі, де все базується на нереформованих догмах столітньої давності, і в тому, де егоїзм важливіше ідеї…

Матвій БОНДАР