Українсько-польські відносини переживають нині свої найгірші часи від їх започаткування в 1991 р. (добу УНР свідомо оминаю увагою). Спочатку західні сусіди з доброго дива вирішили, що мають право вказувати, кого нам звеличувати та вшановувати, а кого ні, хто гідний слави, а хто – осуду та безчестя. Ну а далі пішло-поїхало.

Як і слід було сподіватися, брязкальцем бялого орла справа не окошилася. Дійшло до того, що напади на українців у Польщі, їх побиття стали буденним явищем.

Тож мало-помалу навіть наївні співвітчизники побачили справжнє ляське обличчя – вишкір злобної пілсудщини. Черговий чи то її прояв, чи зарозумілий вибрик – погрози, що в разі нехтування забаганок надутих варшавських індиків нашій країні про вступ до Європейського Союзу можна й не помишляти.

Так вони з нами ще не говорили. Утім, неприкрите роздратування, зримі зміни в ставленні мають розумне пояснення – їхніми заявами та вчинками насамперед керують безсила лють і переляк. А причина тому – прикра несподіванка, піднесена українцями.

Як і Трамп, поляки були переконані, що ми приречені на програш у війні та втрату південно-східних земель («Ті українці явили світові зразки хоробрості, мужності та стійкості, але зрештою знекровлені впадуть, бо сили явно нерівні»). За підступним задумом пихатих панів, після цього розбита війною та пригнічена поразкою Україна (точніше – те, що від неї залишиться) сама мала звалитися в їхні криві лабети.

А тут раптом щось пішло не так. Тому дехто й почав утрачати самовладання.

Київ же здебільшого відмовчується. Воно й зрозуміло – не до ляха нам тепер, коли москаль лавиною попер. Ну а нащадки єзуїтів тим часом намагаються сповна скористатися нашою сьогоднішньою вразливістю.

Проте вони не приділяють належної уваги вразливості своїй, хоча для уважних очей вона очевидна. Крім України, Польща межує з Литвою, Білоруссю, Словаччиною, Чехією, Німеччиною та Московщиною. Яка з перелічених держав прихильна до Варшави?

Відповідь очевидна, і це аж ніяк не випадковість. Причини такого невідрадного для поляків становища криються передусім в їхньому норові.

Недарма ж Вінстон Черчилль влучно порівняв Польщу з гієною, коли згадував про її ганебну участь у пограбуванні та знищенні Чехословацької держави після підписання Мюнхенської угоди 1938 р. Як і вовки, гієни теж линяють, а ще так само вдачі не міняють.

Але, на відміну від передбачуваних гієн, нація, яка свого часу вже один раз Польщу завалила, може її вкотре здивувати, а то й приголомшити. Насамперед не забуваймо: зараз Євросоюз для нас – марево. До того ж чи не в кожній з його великих держав-членів набирають ваги політичні сили, що виступають за вихід з нього. Чи не виявиться з часом ЄС такою ж мильною булькою, як НАТО? Тож не лякай, ляше, сокола воронами.

Тим часом Варшава своїми ж руками (чи язиком) перекреслює українсько-британсько-польську угоду від 17 лютого 2022 р. про безпекову співпрацю. Україна має окремі безпекові угоди з Великою Британією та з легкістю зможе їй пояснити, хто третій зайвий в осі Київ — Варшава — Лондон. Мовляв, Черчилль не помилявся в тому, хто був і залишився гієною Європи, а гієнам не місце в пристойному товаристві.

І тепер – найцікавіший для тих, хто живе західніше Західного Бугу, хід думок. Вищезгадана тристороння угода, зрозуміла річ, мала яскраво виражену протимосквинську спрямованість, але також і легко вгадувану протинімецьку. Для України такий союз був цілком виправданим з огляду на те, що являла собою післямеркелівська Німеччина.

Однак під керівництвом Фрідріха Мерца – то вже зовсім інша держава, кровно зацікавлена в існуванні незалежної України. Проти кого, крім Москви, дружитимуть Київ і Берлін у разі укладення між ними угоди про широку співпрацю?

Зглядність виявитися затиснутою в лещатах між Україною та Німеччиною нікому часом не посміхається? Не будили б ви на Віслі лихо, поки в хаті вашій було тихо.

Віктор РАДІОНОВ, член ОУН