Нинішню війну справедливо називають третіми Визвольними Змаганнями (перші – доба УНР; другі – доба УПА). Так, от ці треті мають залишити свій слід у свідомості українців. Один з них, можливо один з найяскравіших – Борис Гуменюк, завдяки якому жорстока і страшна правда цієї війни більше ніколи не загубиться і буде інтерпретована правильно.

Парадокс лише у тому, що Борис вважав себе більше воїном, а вже потім поетом і художником.

Цьогоріч книжку Бориса Гуменюка «Четверта хвиля» (видавництво «Богдан») висунуто на здобуття шевченківської премії. Не знаю хто з героїв цієї книжки залишився живим. Війна немилосердно забирає кращих. Вже немає «Давида», «Кіндрата», «Хохла», «Гестапо», «Пархома». Але всі вони зберігають право на голос і мають бути почутими, бо завдяки Борису Гуменюку стали безсмертними у нашій пам’яті. І вони були б неймовірно щасливими, коли б дізнавалися, що Борис отримав премію імені Тараса Шевченка. Його авторитет серед побратимів був абсолютним.

Для багатьох своїх друзів Борис видавався безкомпромісним, принаймні, за словом у кишеню ніколи не ліз. Та коли мова заходила про військових, він різко змінювався: ставав серйозним і здебільшого мовчазним.

Таким він став після загибелі у 2015 році бійця батальйону ОУН Василя Кіндрацького, якого у нас прийнято називати «Кіндратом». Щороку на річницю загибелі «Кіндрата він приїжджав на Аскольдову могилу, щоб вшанувати його пам’ять і помолитися. Кожного разу після панахиди о. Ігор Онишкевич першому надавав йому слово. Борис обертався до людей, розводив великі руки, на очах виступали сльози, але ніколи голосу не подавав. Махав рукою і відходив на бік:

– Хай інші про Василя скажуть добре слово.

Борис проживав війну у всьому: на фронті, мирному житті, за чаркою, у своїх картинах, а передусім – у віршах.

Після завершення Другої світової війни Голові ОУН полковнику Андрію Мельнику дорікали за О. Ольжича. Мовляв, не можна було його відправляти на війну, а отже на загибель. А так зберегли б для України великого поета і знаменитого вченого.

Андрій Мельник відповідав приблизно так:

– Я міг його не відправляти на війну. Але чи прослухав би він мого наказу? Відповідь однозначна – ні!

Так і Борис: він ігнорував усі раціональні пояснення, що свою війну він уже пройшов у 2014-2015 рр., і що вік і здоров’я беруть своє; що він поет і художник. Як і в О.Ольжича, його слова і діла ніколи не розходилися у житті.

У залишку українці будуть пам’ятати його вірші з війни як договказ для всієї нації.

Р.S. Борис Гуменюк – діяч Проводу ОУН, один із засновників Української Військової Організації ім. Євгена Коновальця; відомий письменник, громадський та політичний діяч. Був членом проводу Крайової організації Української Гельсінської Спілки, головою виконкому обласного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, заступником голови районної організації Народного Руху України, брав участь у студентському голодуванні 1990 року.

У літературі дебютував 1993 року першою збіркою віршів «Спосіб захисту» (видавництво «Український письменник»). Автор романів «Лук’янівка» (2005 рік, видавництво «Факт»), «Острів» (2007 рік, «Видавництво Сергія Пантюка»), повісті «Та, що прибула з неба» (2009 рік, «Видавництво Сергія Пантюка»), збірки поезій «Вірші з війни» (2014 рік, «Видавництво Сергія Пантюка»; 2015 рік, видавництво «Ярославів Вал»).

Нагороджений медалями «Святих Кирила та Мефодія» (2006 р.) і «За жертовність та любов до України» (2015 р.) Української Православної Церкви Київського Патріархату, названий «Людиною року» національним конкурсом рейтингів «Золота фортуна» (2014 р.).

Збірка «Вірші з війни» Бориса Гуменюка у 2014 році була відзначена літературною премією ім. В. Свідзінського та увійшла до списку Премії «Найкраща книга 22 Форуму видавців» у номінації «Спеціальна відзнака Міжнародного Інституту освіти, культури та зв’язку з діаспорою НУ «Львівська політехніка». А в 2015 році Б. Гуменюк став лауреатом премії «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», заснованої Всеукраїнським благодійним культурно-науковим фондом імені Т. Г. Шевченка .

Поет сповідує принцип: «життя як творчість і творчість як життя». Найкращий тому доказ те, що збірку «Четверта хвиля» поет устиг укласти в лютому 2022 року. Із початком так званого «повномасштабного вторгнення» він знову пішов на війну добровольцем і в листопаді пропав безвісти під Бахмутом.

Богдан Червак,

Голова ОУН