На ранок 13 лютого 1924 р.Ольгу Басараб знайшли повішеною на ґратах вікна камери № 7, де вона булла запроторена польськими окупантами.

У вересні 1920 Ольга Басараб долучилася до діяльності Української Військової Організації, зокрема була особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця, виконуючи при цьому доручення підпільниці УВО.

Зокрема у 1923 у Львові в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним.

На конспіративних квартирах зустрічалася з довіреними особами Є. Коновальця, передавала їм інструкції, отримувала від них інформацію.

Трагедія відбулася 9 лютого 1924, коли полька поліція здійснила обшук в кімнаті, де зі своєю подругою мешкала Басараб. Під час обшуку виявлено 19 аркушів документів УВО та агітаційну літературу.

Обох жінок звинуватили в шпигунстві та ув’язнили у тюрмі на Лонського. Ольгу жорстоко катували, але вона не виказала нікого.

Жандарм Міхал Кайдан, який вів слідство, після допиту в ніч на 13 лютого сказав Ользі:

– Пані не хотіла нічого говорити нині, але завтра будемо краще паню допитувати, і пані з певністю все розкаже.

Наступного ранку, коли в’язничний сторож відкрив двері до камери Ольги Басараб, то її тіло було повішено до тюремних грат.

Польська поліція приховувала інформацію про смерть Ольги, і тільки згодом повідомила про її самогубство.

Офіційне повідомлення про самогубство було одразу ж опротестоване українськими організаціями.

26 лютого проведено ексгумацію тіла та повторне дослідження і перепоховання за участю кількох тисяч українців. Втім це не дало відповіді на питання про причину смерті Ольги Басараб. Поліція залишилася на своїй версії, а українська громадськість й надалі була переконаною, що Ольга померла після тортур, а повішення було інсценізоване поляками.

У 1924 році заарештований та ув’язнений у справі «басарабівців» майбутній Голова ОУН Андрій Мельник на стіні тюремної камери побачив слова, написані кров’ю: «Умираю замучена. Помстіть. Ольга Басараб».

Із листівки УВО випущеної в 5-у річницю смерті О.Басараб:

– Жадали від Неї зради посестер і побратимів, жадали підлоти, та Вона осталася вірною великій Ідеї, осталася святою.

Згинула від мук і побоїв. За ціну свого життя зберегла тайну революційної праці. Охоронила товаришів і товаришок від мук, смерти та довголітньої тюрми. Її посвята була гідною української жінки. Її посвята – це лаврові листки над символами нашої державности.

Загинула Ольга Басараб, та розцвілися квіти з засіяних нею зерен.

Їі посвята окрилює нас, зриває до боротьби, а в слушний час пірве всіх українських жінок до нового Великого Чину.

Тому не зневірюватися нам у річницю її смерти, а гордитись і вірити в слушність змагань, як вірила Вона.

Її могила на Янівському кладбищі у Львові хай сталить наші серця! Вона додасть нам животворчого вогню, від якого станемо справжньою нацією.

Громадяни! Ви, що вірите, як Вона, беріть собі примір з Неї!

Немає більшого щастя, як вічне щастя Нації! Немає більшої Ідеї, як Вільна Україна!

В річницю її смерти перестаньте бути байдужими! Присягніть, що підете її слідами і що в потребі віддасьте і своє життя!

Тоді Дух замученої Героїні буде з нами й поведе нас до до успішної боротьби за Українську Державу.

Слава борцям за волю!