Міністрові закордонних справ України

Сибігі Андрію Івановичу

Звернення

Шановний Андрію Івановичу, Ви як фаховий дипломат та юрист добре знаєте про давність української державної традиції яка налічує понад тисячу років, і те, що даний історичний факт згадується у двох найбільш важливих нормативно-правових актах ухвалених Верховною Радою України, а саме «Акту проголошення незалежності України» в якому згадується про “тисячолітню традицію державотворення в Україні”, та декілька слів в преамбулі Конституції України в якій значиться “спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією…”.

Одначе окрім вищезгаданих рядків в «Акту проголошення незалежності України» та Конституції України в будь-якому іншому нормативно-правовому акті України відсутня згадка про тисячолітню традицію чи багатовікову історію українського державотворення. Також в жодному нормативно-правовому акті України не встановлений юридичний зв’язок України з будь-якою попередньою незалежною українською державою яка була створена у першій половині XX століття. Через це можна дійти до хибного висновку, що начебто до ухвалення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року «Акту проголошення незалежності України» наша Батьківщина ніколи у своїй історії не була незалежною державою.

Свого часу Левко Лук’яненко який був автором «Акту проголошення незалежності України», у своїй чернетці вищезгаданого Акту первинно зазначав, що Україна відновила свою державну незалежність, і те, що вона продовжує традицію державотворення Української Народної Республіки, яка була сформована 22 січня 1918 року в IV універсалі Української Центральної Ради. Проте через спротив депутатів Верховної Ради УРСР які належали до комуністичної партії СРСР, Левко Лук’яненко був змушений змінити текст вищезгаданого Акту задля того, щоб він був все ж таки схвалений парламентом УРСР. Це був компроміс, на який він вимушений був піти задля того, щоб 24 серпня 1991 року була відновлена державна незалежність України.

Другою спробою засвідчити правонаступництво України від Української Народної Республіки було вчинено Державним Центром Української Народної Республіки в екзилі. Так відповідно до «Грамоти Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі» від 22 серпня 1992 року визнається, що Україна де-юре та де-факто 24 серпня 1991 року відновила свою державну незалежність. Через цю важливу юридичну та історичну подію, Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі відповідно до вищезгаданої Грамоти склав свої повноваження та припинив свою діяльність.

Водночас Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, Голова Уряду УНР в екзилі Іван Самійлейко, та Голова УНРади Михайло Воскобійник підписали спільну заяву в якій стверджувалось, що проголошена 24 серпня та утверджена 1 грудня 1991 року народом України, Українська Держава продовжує державно національну традицію Української Народної Республіки і є правонаступницею Української Народної Республіки. Також тодішній обраний Президент України Леонід Кравчук не тільки публічно підтримував та схвалив дану заяву, але й обіцяв, що дуже скоро відповідний нормативно-правовий акт про правонаступництво України від Української Народної Республіки, буде розроблений та направлений до Верховної  Ради України. Одначе свої обіцянки Президент України Леонід Кравчук так і не дотримав.

І станом на сьогодні правонаступництво України регулюється Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року в якому йдеться лише про фактичне (де-факто) правонаступництво України від УРСР. Бо аналізуючи положення та норми Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року можна дійти до наступного висновку, що з моменту проголошення незалежності України: До ухвалення нової Конституції України на території України діє Конституція УРСР. Закони УРСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Всі органи державної влади та управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди сформовані на підставі законодавства УРСР діють в незалежній Україні до створення органів державної влади та управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України. Державний кордон СРСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між УРСР і БРСР, РРФСР, Республікою Молдова станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України тощо.

Одначе жодна норма вищезгаданого закону не зазначає та не встановлює юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею УРСР, бо такого терміну чи термінології немає в жодній його статті. Самозрозумілим є те, що вищезгаданий закон був ухвалений лише для того, щоб спростити функціонування та діяльність незалежної України в перші роки після відновлення нею своєї державної незалежності.

І свою головну мету вищезгаданий закон виконав. Бо відповідно до «Акту проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 року встановлено, що “Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України”. А вже 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі український народ схвалив (підтримав) «Акт проголошення незалежності України», після чого іноземні держави почали одна за одною визнавати державну незалежність України.  А вже через декілька років Верховна Рада України ухвалила Конституцію України відповідно до якої “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, “Суверенітет України поширюється на всю її територію…Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.”,”Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй…”.

А отже з моменту ухвалення Верховною Радою України «Акту проголошення незалежності України», а надалі й Конституції України для незалежної України рішення будь-якої іноземної держави чи іншого суб’єкта міжнародного права яке посягає на державну незалежність, суверенітет чи територіальну цілісність України немає жодної юридичної сили та є нікчемним. А отже це дозволяє незалежній Україні нарешті розв’язувати довгоочікуване питання ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту в якому буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки.

Бо, як відомо, Українська Народна Республіка була першою  національною державою української нації створеною у першій половині XX століття, і яка проголосила про свою державну незалежність 22 січня 1918 року. А визнання незалежності Української Народної Республіки іншими державами відбулось після того, як 9 лютого 1918 року було підписано Брест-Литовський мирний договір. Також й Радянська Росія 3 березня 1918 року була вимушена визнати незалежність Української Народної Республіки. А отже незалежна Українська Народна Республіка як повноправний суб’єкт міжнародного права отримала свою легітимність понад 100 років тому.

З іншого боку УРСР була звичайним псевдодержавним утворенням, яке було створено Більшовицькою Росією задля приховання своєї військової агресії проти тогочасної незалежної Української Народної Республіки, що врешті-решт призвело до легалізації російсько-більшовицької окупації більшості території незалежної України у XX столітті. А вже після перемоги у війні російські більшовицькі вожді ініціювали 30 грудня 1922 року створення з РСФРР, УРСР, БРСР, ЗСФРР єдину державу під назвою СРСР. Таким способом російські більшовики вирішили легалізувати в очах всього світу свою військову окупацію багатьох незалежних держав та поневолення інших народів. І на жаль їм це вдалося.

Через даний факт в очах всього світу незалежна Україна де-факто є державою правонаступницею УРСР. А, як відомо УРСР була частиною СРСР, а остання несе юридичну відповідальність за безліч злочинів вчинених як проти власних громадян, так і проти іноземних держав та народів. Всі злочини СРСР які він вчинив за час свого існування неможливо перелічити, тому буде згадано лише про деякі з них; Голодомор 1932-1933 років жертвами якого стали мільйони українців і є геноцидом українського народу, масовий штучний Голод 1921-1923, 1946-1947 років в Україні жертвами якого стали понад один мільйон українців, депортація кримських татар в 1944 році, депортація чеченців та інгушів в 1944 році, співучасть в розв’язанні Другої світової війни жертвами якої стало понад п’ятдесят мільйонів людей в усьому світі, військові агресії проти незалежних держав в тому числі радянсько-фінська війна 1939-1940 років, окупація незалежних держав в тому числі Латвії, Естонії, Литви в 1940 році тощо.

Тим самим можна стверджувати, що СРСР за час свого існування вчинив всі можливі злочини які тільки існують та перелічені в різних міжнародних конвенціях, в тому числі й Римському Статуті Міжнародного Кримінального Суду. Через даний факт УРСР як складова частина СРСР в очах усього світу несе співучасть у вищезгаданих та інших злочинах які вчинила СРСР за час свого існування. А отже окремі держави та народи в усьому світі можуть сприймати та вважати сучасну незалежну Україну співучасником злочинів які були вчинені в часи існування СРСР.  Саме тому сучасна концепція відповідно до якої Україна є правонаступницею УРСР наносить велику репутаційну шкоду нашій Батьківщині. Також дана концепція не відповідає історичній правді та справедливості, і це було б рівнозначним якби сучасна незалежна Україна де-факто асоціювала себе в міжнародних відносинах як правонаступниця  Райхскомісаріату Україна, який був створений Третім Рейхом під час Другої світової війни.

Дану юридичну реальність яка триває з 24 серпня 1991 року використовують противники державної незалежності та соборності України. Так одним з яскравих прикладів цього використання є те, що очільники РФ та вся російська пропагандистка машина протягом десятиліть стверджує, що України як незалежної держави ніколи не існувало, і те, що вона була створена (вигадана) вождем російських більшовиків Володимиром Ульяновим (Леніном).

Інший міф який поширюється Москвою на весь світ є те, що Україна як незалежна держава, а отже і як повноправний суб’єкт міжнародного права з’явилась виключно після розпаду СРСР у 1991 році. Використовуючи вищезгадані міфи як основу, Москва постійно створює та поширює нові міфи, в яких вже йдеться про повне заперечення існування в історії будь-якої форми української державності, та тверджень, що української нації ніколи не існувало, і, що вся територія незалежної України була подарунками російських самодержців чи російських більшовицьких вождів.

І хоча створені та поширені Москвою міфи не мають жодного відношення до історичної правди, це створює великі проблеми та небезпеки для сучасності та майбутнього незалежної України. Як приклад можна навести те, що впродовж тривалого часу у РФ ведеться пропагандистка та псевдо юридична робота задля обґрунтування можливості офіційного оголошення незаконності розпаду СРСР. Після чого наступним їх кроком може стати відкликання рішення про визнання незалежності держав, що зуміли в 1991 році звільнитись від російсько-більшовицької військової окупації та від політичної залежності Москви. Також невідомо як саме будуть реагувати передові держави світу, на можливий вищезгаданий крок Москви, бо для більшості держав світу РФ є прямим правонаступником СРСР, а не тільки РСФРР.

Також за ініціативою російського диктатора та воєнного злочинця В.Путіна до Конституції РФ було внесено зміни відповідно до яких РФ проголошується правонаступницею СРСР. І самозрозумілим є те, що даний крок був зроблений не просто так. Водночас російська пропагандистка машина протягом десятиліть на весь світ поширює історичні міфи та спотворену концепцію історії, і все заради того, щоб якось обґрунтувати військову агресію та експансію РФ спрямовану проти України та інших незалежних держав.

І на великий жаль, в історичні міфи створені та поширені Москвою вірять все більше людей та політиків в усьому світі. Саме тому Україна мусить не тільки розвінчувати історичні міфи створені та поширенні Москвою, але і протидіяти їм в юридичній площині. Це надасть можливість Україні та органам державної влади України використовувати додаткову юридичну аргументацію для розвінчання міфів створених та поширених Москвою.

Саме тому необхідно щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно правовий акт який встановить юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки. Тим самим більшість історичних міфів створених та поширених Москвою на весь світ буде розвінчано, а Україна яка відновила свою державну незалежність 24 серпня 1991 року, повністю зніме з себе юридичну та історичну відповідальність за всі злочини вчинені комуністичним тоталітарним режимом СРСР. Бо, незалежна Україна як держава правонаступниця Української Народної Республіки ніяк не може нести жодної історичної чи юридичної відповідальності за злочини вчинені російсько-більшовицьким окупаційним режимом під час окупації ним території України у XX столітті.

Також дане рішення ніяк не зможе негативно вплинути на незалежність, суверенітет чи територіальну цілісність України. Бо як було згадано раніше, відповідно до «Акту проголошення незалежності України», “Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України”. А Конституція України встановлює, що “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, “Суверенітет України поширюється на всю її територію…Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.”, “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.”

Також відповідно до Віденської конвенції «Про правонаступництво держав щодо договорів» встановлено, “стаття 11 Правонаступництво держав як таке не зачіпає: а) кордонів, встановлених договором; або в) зобов’язань і прав, встановлених договором і які належать до режиму кордону”. А отже навіть з позиції міжнародного права, ухвалення Верховною Радою України нормативно правового акту яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки ніяк не може стати юридичною підставою для перегляду, порушення чи скасування державного кордону України.

Зрештою режим державного кордону України регламентують Закони України «Про державний кордон України» відповідно до якого “…виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним. Будь-які порушення його рішуче припиняються.” Також відповідно до статті 2 вищезгаданого закону “Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.”

А відповідно до міжнародних договорів укладених між Україною та Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою, Республікою Білорусь, та Російською Федерацією, наша Батьківщина провела відповідну демаркацію свого державного кордону з сусідніми до неї державами. Серед цих міжнародних договорів були, «Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво» ратифікований 17.09.1992 року, «Договір між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань» який був ратифікований 14.07.1993 року, «Договір між Україною та Словацькою Республікою про спільний Державний кордон» який був ратифікований 15.07.1994 року, «Договір між Україною і Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань» який був ратифікований 22.11.1995 року, «Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією» який був ратифікований 17.07.1997 року, «Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань» який був ратифікований 12.05.2004 року, «Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон» ратифікований 06.04.2000 року, «Положення про демаркацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова» який був ратифікований 10.12.2003 року, «Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь» який був ратифікований 06.08.1997 року, «Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон» який був ратифікований 18.07.1997 року, «Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон», який був ратифікований 20.04.2004 року, та «Угода між Україною і Російською Федерацією про демаркацію українсько-російського державного кордону» яка була ратифікована 08.07.2010 року. І в жодному з вищезгаданих міжнародних договорів немає згадки чи встановлення юридичного факту, що Україна є державою правонаступницею УРСР, або те, що Україна виступає як правонаступниця чи держава продовжувач УРСР.

Всі вищезгадані міжнародні договори були укладені та ратифіковані Україною як незалежною та суверенною державою. Також відповідно до вищезгаданих міжнародних договорів було проведено демаркацію державного кордону України з сусідніми до неї державами на основоположному принципі взаємного визнання державних кордонів, та відмови від можливих майбутніх територіальних претензій. Враховуючи це у випадку ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, він ніяк не може стати юридичною підставою для порушення, скасування чи перегляду вищезгаданих міжнародних договорів.

Також відповідно до «Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» яка була підписана 08.12.1991 року уповноваженими представниками України, Республіки Білорусь, Російської Федерації, та яка набула чинності для України 10.12.1991 року, констатується, що “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування…”.

Також відповідно до правових норм вищезгаданої угоди, а саме стаття 5 “Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність одна одної і недоторканність існуючих кордонів у рамках Співдружності”, стаття 11 встановлює, що “З моменту підписання цієї Угоди на територіях держав, що її підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу РСР”, а стаття 14 встановлює, що ” Діяльність органів колишнього Союзу РСР на територіях держав-членів Співдружності припиняється.” А отже де-юре та де-факто на території України не можуть діяти правові норми третіх держав у тому числі держав які входили до складу СРСР, а також діяти органи державної влади колишнього СРСР.

І хоча у вищезгаданій угоді згадується про те, що Україна була однією з держав “засновниць Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року…”.Все ж таки насправді це не зовсім так, бо підписантом Союзного договору в 1922 році була саме УРСР яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року, тобто за декілька місяців до підписання вищезгаданої угоди. Зрештою Україна вимушена була стати однією з держав підписантів вищезгаданої угоди яка де-юре та де-факто констатувала на весь світ припинення існування СРСР. Також в жодній статті вищезгаданої угоди немає згадки про те, що Україна є або стає державою правонаступницею УРСР чи державою продовжувачем УРСР.

При цьому відповідно до «Алма-Атинської декларації» від 21 грудня 1991 року яка була підписана уповноваженими представниками незалежних держав серед яких були, Азербайджанська Республіка, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Республіка Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерації (РРФСР), Республіка Таджикистан, Туркменистан, Республіка Узбекистан та Україна встановлюється, що “визнаючи і шануючи територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих кордонів” та “З утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування” В тексті вищезгаданої декларації також відсутня згадка чи встановлення юридичного факту, що Україна є або стає державою правонаступницею УРСР чи державою продовжувачем УРСР. На основі вищевикладеного можна стверджувати, що у випадку ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, це не може стати юридичною підставою для перегляду, порушення чи скасування вищезгаданої угоди або декларації. Бо вищезгадана угода та декларація була підписана та ратифікована Україною як незалежною та суверенною державою.

Також відповідно до вищезгаданої угоди можна дійти до справедливого висновку, що положення та правові норми «Декларації про державний суверенітет України» яка була прийнята 16.07.1990 року Верховною Радою УРСР і стосується обов’язку інших держав стосовно України,  автоматично чи добровільно не будуть виконані. Серед цих обов’язків є і те, що “Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки”. І хоча без сумніву Україна має право на вищезгадану “частку в загальносоюзному багатстві”, оскільки зусиллями окупованої України та поневоленого українського народу він створювався, Російська Федерація як правонаступник СРСР не вважає себе зобов’язаної її віддавати. І всі дипломатичні зусилля України спрямовані на розв’язання даної проблеми за останні 34 роки не увінчались успіхом.

Інша правова норма вищезгаданої декларації стосувалась території України відповідно до неї “Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.” Одначе після того, як Верховна Рада України ухвалила 24 серпня 1991 року «Акт проголошення незалежності України» державне утворення під назвою “Українська РСР” припинила своє існування. Бо, інакше незалежній Україні не довелось би укладати вищезгадані міждержавні договори з всіма сусідніми до неї держави про демаркацію державного кордону між Україною та ними.

І хоча без сумніву «Декларації про державний суверенітет України» від 16.07.1990 року мала важливе значення для ухвалення Верховною Радою України «Акту проголошення незалежності України» яким було відновлено державну незалежність України. Одначе вищезгадана декларація не може мати вищої юридичної сили ніж «Акт проголошення незалежності України» який був ухвалений Верховною Радою України 24 серпня 1991 року чи Конституції України яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. А отже у випадку ухвалення Верховною Радою України нормативно правового акту у відповідності до Конституції та Законів України, яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, це ніяк не зможе вплинути на зміст або чинність «Декларації про державний суверенітет України» від 16.07.1990 року для сучасної незалежної України.

Також «Декларації про державний суверенітет України» від 16.07.1990 року, не може бути беззмінним дороговказом для зовнішньої та внутрішньої політики України. Бо, відповідно до норми вищезгаданої декларації, “Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках…”А як вам відомо в Конституції України закріплюється незворотність стратегічного курсу незалежної України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Зрештою у випадку необхідності в нормативно-правовому акті Верховної Ради України в якому буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, можна встановити (зазначити) окремі норми та положення «Декларації про державний суверенітет України» від 16.07.1990 року як, наприклад право України на отримання частки в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі СРСР. Також у вищезгаданому нормативно-правовому акті можливо встановити продовження чинності Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року в тій частині яка не буде суперечити нормам даного нормативно-правового акту.

Тим самим це дозволить повністю усунути всі можливі юридичні проблеми які можуть виникнути у зав’язку з ухваленням Верховною Радою України нормативно-правового акту яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки. Також дане рішення дозволить України повністю виконати всі взяті на себе зобов’язання в межах міжнародного права у зв’язку з припиненням існування УРСР.   Як наприклад зобов’язання України які виникли відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року, а саме статті 6 “Україна підтверджує свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України”, статті 7 “Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки”, та статті 8 “Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка визначається окремою міждержавною угодою”.

Також Україна після відновлення своєї державної незалежності постфактум стала членом багатьох міжнародних організацій в тому числі й ООН замінивши УРСР яка припинила своє існування 24 серпня 1991 року. Одначе навіть це не повинно стати не перешкоді та заваді Україні відповідно до чинного законодавства України ухвалювати нормативно-правовий акт який встановить юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки. Бо Україна є незалежною та суверенною державою, а отже має право на власний розсуд визначати від якої держави вона веде своє державне правонаступництво. Зрештою Україна не збирається відмовлятись від зобов’язань в межах міжнародного права які вона взяла на себе у зв’язку з припиненням існування УРСР. А отже продовження членства України в міжнародних організаціях до яких вона увійшла постфактум після припинення існування УРСР не повинно стати проблемою.

Бо порядок вступу та виключення держави члена міжнародної організації регламентується статутом відповідної міжнародної організації. Так, наприклад порядок вступу та виключення держави члена ООН регламентується статутом ООН від 26.06.1945 року. А відповідно до чинного статуту ООН, а саме Розділу IV Генеральна Асамблея стаття 18 зазначає, що “2. Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймаються більшістю у дві третини присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні. Ці питання включають: … прийом нових Членів до Організації Об’єднаних Націй, призупинення прав і привілеїв Членів Організації, виключення з Організації її Членів,…”А отже досить сумнівним є те, що Генеральна Асамблея ООН прийме рішення у дві третини присутніх членів Асамблеї, щоб виключити Україну з членів ООН через те, що Україна вирішила на законодавчому рівні встановити юридичний факт, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки. Теж саме правило так чи інакше можна поширити й на інші міжнародні організації повноправним членом яких є Україна.

Також схожі аналогічні рішення у справі державного правонаступництва приймали й інші незалежні держави у світу. Так Латвійська Республіка 4 травня 1990 року прийняла «Декларація про відновлення незалежності Латвійської Республіки». У вищезгаданій Декларації зазначається, що хоча Латвія де-факто втратила свою незалежність у 1940 році, коли її було анексовано СРСР, країна де-юре залишалася суверенною державою, оскільки анексія була неконституційною та суперечила волі латвійського народу Також в преамбулі Конституції Латвійської Республіки є згадка про створення 18 листопада 1918 року Латвійської Республіки й те, що “…Народ Латвії не визнав окупаційних режимів, чинив їм опір та відновив свою свободу, відновивши національну незалежність 4 травня 1990 року на основі безперервності держави…” Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Латвійська Республіка є державою правонаступницею Латвійської Республіки яка була створена 18 листопада 1918 року.

Схожий шлях відновлення державної незалежності був в Естонської Республіки. 31 січня 1991 року Верховна Рада Естонської Республіки вирішила провести всенародний референдум 3 березня 1991 року. Питання на референдумі було сформульовано так: «Чи бажаєте ви відновлення національної незалежності та суверенітету Естонської Республіки?» І переважна більшість мешканців Естонської Республіки підтримали дане рішення. А вже 20 серпня 1991 року Верховна Рада Естонської Республіки прийняла «Рішення про державну незалежність Естонії». В тексті якого зазначено, “Виходячи з безперервності Естонської Республіки як суб’єкта міжнародного права, спираючись на чітко виражену волю естонського населення на референдумі 3 березня 1991 року щодо відновлення національної незалежності Естонської Республіки…”А в преамбулі Конституції Естонської Республіки значиться, що “Народ Естонії, висловлюючи непохитну віру та тверду волю зміцнювати та розвивати державу, яка створена за непереборним правом державного самовизначення народу Естонії та проголошена 24 лютого 1918 року,…” Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Естонська Республіка є державою правонаступницею Естонської Республіки яка була створена 24 листопада 1918 року.

Майже аналогічний шлях пройшла також і Литовська Республіка. Так 11 березня 1990 рок Верховна Рада Литовської Республіки прийняла «Акт про відновлення Литовської держави» відповідно до якого встановлено, що “Висловлюючи волю Народу, Верховна Рада Литовської Республіки постановляє та урочисто проголошує, що відновлюється реалізація суверенних прав Литовської Держави, потоптаних чужою силою в 1940 році, і відтепер Литва знову стає незалежною державою. Акт Литовської Ради про Незалежність від 16 лютого 1918 року і Резолюція Установчого Сейму від 15 травня 1920 року про відновлення демократичної Литовської держави ніколи не втрачали правової сили і є конституційною основою Литовської Держави…”.А в преамбулі Конституції Литовської Республіки зазначено, що “Литовський народ, який створив багато віків тому Литовську державу; заклавши її правовий фундамент у Литовських Статутах та Конституціях Литовської Республіки..”А стаття 17 Конституції Литовської Республіки встановлює, що “Столицею Литовської держави є місто Вільнюс – багатовікова історична столиця Литви”.Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Литовська Республіка є державою правонаступницею Литовської Республіки яка була створена 16 лютого 1918 року.

Трохи іншим шляхом пішла Республіка Польща після того, як в 1990 році вона зуміла звільнитись від комуністичного тоталітарного режиму. Так в преамбулі Конституції Республіки Польща встановлено, що “…вдячні нашим предкам за їхню працю, за боротьбу за незалежність, що коштувала величезних жертв, за культуру, що укорінилася в християнській спадщині Народу і громадськості продовжуючи найкращі традиції Першої та Другої Республіки…Всіх, хто на благо Третьої Республіки буде застосовувати цю Конституцію…”Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Республіка Польща є державою правонаступницею  Другої Республіки Польща яка була створена 11 листопада 1918 року.

Також аналогічним шляхом пішла й Угорщина. Так в преамбулі Конституції Угорщини встановлено, що “Ми пишаємося тим, що наш король Святий Стефан тисячу років тому заклав міцний фундамент Угорської держави та зробив нашу країну частиною християнської Європи” та “Ми не визнаємо комуністичну Конституцію 1949 року, оскільки вона була основою тиранічного правління, і тому ми оголошуємо її недійсною. Ми погоджуємося з представниками перших вільних Національних зборів, які у своїй першій резолюції заявили, що наша сьогоднішня свобода виникла з нашої революції 1956 року. Відновлення державного самовизначення нашої країни, яке було втрачено 19 березня 1944 року, ми відраховуємо з 2 травня 1990 року, коли утворилося перше вільно обране народне представництво. Ми вважаємо цей день початком нової демократії та конституційного ладу нашої країни.Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Угорщина є державою правонаступницею Угорського Королівства яке було створене в 1920 році.

Питання державного правонаступництва важлива частина державної та національної політики не тільки серед держав Європи. Так в преамбулі Конституції Республіка Корея яка була прийнята 17 липня 1948 року встановлено, що “Ми, народ Кореї, пишається своєю чудовою історією і традиціями, що беруть свій початок з незапам’ятних часів, підтримуючи добрі починання Тимчасового уряду Республіки Корея, заснованого в результаті руху незалежності 1 березня 1919 року, і демократичні ідеали повстання проти несправедливості, що відбулося 19 квітня.” Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Республіка Корея є державою правонаступницею Республіки Корея та її тимчасового уряду який був створений 1 березня 1919 року.

Аналогічний крок вчинила Китайська Народна Республіка. Так в преамбулі Конституції КНР встановлено, що “Сіньхайська революція 1911 р., керована професором Сунь Ятсеном, ліквідувала феодальну монархію і проголосила Китайську Республіку. Однак історичне завдання антиімперіалістичної та антифеодальної боротьби китайського народу не було повністю вирішено. У 1949 р. під керівництвом Комуністичної партії Китаю, очолюваної Головою Мао Цзедуном, народи всіх національностей Китаю, пройшовши важкий…здобули велику перемогу в новодемократичній революції, створили Китайську Народну Республіку”.Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна КНР є державою правонаступницею Китайської Республіки яка була створена 1 січня 1912 року.

Також в Конституції Японської Держави яка була проголошена 3 листопада 1946 року, значиться, що дана Конституція була прийнята Імператором Японії як поправка до Конституції Японської Імперії. І дана поправка була “прийнятою відповідно до сімдесят третьої статті Конституції Японської Імперії.” Тим самим можна справедливо стверджувати, що де-юре та де-факто сучасна незалежна Японська Держава є державою правонаступницею Японської імперії яка була створена 3 січня 1868 року.

Враховуючи вищевикладене можна дійти до висновку, що у випадку ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, це не стане чимось незвичним чи унікальним для інших держав світу. Одначе даний крок дозволить відновити юридичний та історичний зв’язок сучасної незалежної України з Українською Народною Республікою яка була першою незалежною національною державою української нації створеною у першій половині XX століття. Також даний крок дозволить раз і назавжди розірвати юридичний та історичний зв’язок сучасної незалежної України з СРСР в якому панував комуністичний тоталітарний режим і жертвами якого стали десятки мільйонів українців. Самозрозумілим є те, що у вищезгаданому нормативно-правому акті необхідно буде встановити відповідні правові норми які стануть на заваді настанню всім можливим негативним юридичним наслідкам для сучасної незалежної України у зв’язку з його прийняттям. Як, наприклад те, що всі міжнародні договори укладені від імені Української Народної Республіки втратили свою чинність 18 березня 1921 року і те, що  Україна не несе жодної юридичної відповідальності за невиконання договорів укладених від імені Української Народної Республіки.

Також у випадку якщо ухвалення Верховною Радою України вищезгаданого нормативно-правового акту може призвести до негативних юридичних наслідків для України через її участь як держави учасниці (підписанта) міжнародної конвенції. Потрібно пам’ятати, що Україна як незалежна та суверенна держава має право відповідно до норм міжнародного права в тому числі Віденської конвенції «про право міжнародних договорів» від 1969 року оголосити про вихід у встановленому порядку з відповідної міжнародної конвенції.

Також так чи інакше всі міжнародні конвенції беруть до уваги положення Віденських конвенцій «про право міжнародних договорів» від 1969 року. А відповідно до положень даної конвенції, а саме “Розділ 2: Застереження” встановлює, що “Держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті або затвердженні договору або приєднанні до нього формулювати застереження”. А відповідно до статті 2 вищезгаданої конвенції, застереження визначається як “застереження – означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-якою назвою, зроблену державою при підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього, за допомогою якого вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави;”

А отже, у випадку необхідності Україна може спочатку офіційно у встановленому порядку вийти з відповідної міжнародної конвенції, потім Верховна Рада України ухвалює нормативно-правовий акт яким встановлюється юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, і після цього Україна вправі знову стати державою учасницею (підписантом) відповідної міжнародної конвенції. Лише перед цим Україні потрібно офіційно подати у встановленому порядку свої застереження, тим самим вона зуміє запобігти настанню будь-яких можливих негативних юридичних наслідків для України через ухвалення вищезгаданого нормативно правого акту Верховною Радою України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про звернення громадян», Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 року «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України», Прошу Вас:

1. Надати фаховий висновок та оцінку Міністерства Закордонних Справ України з наступного питання. У випадку ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту в якому буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, чи може дане рішення стати:

а) Юридичною підставою для іноземних держав для посягання на незалежність, суверенітет чи територіальну цілісність України.

б) Юридичною підставою для іноземних держав для відкликання чи скасування рішення про визнання незалежності України.

в) Юридичною підставою для іноземних держав для розірвання дипломатичних відносин з Україною.

г) Юридичною підставою для іноземних держав для перегляду порушення чи скасування міжнародних договорів укладених з Україною з  демаркації державного кордону.

ґ) Юридичною підставою для виключення України зі складу членів ООН або структур ООН чи інших міжнародних організацій повноправним членом якої є Україна.

д) Юридичною підставою яка негативно відобразиться на правовому вирішенні сучасною незалежною Україною не розв’язаних питань щодо делімітації та демаркації державних кордонів, морської економічної зони, розподілу власності колишнього СРСР, що знаходиться за кордоном тощо.

2. Надати фахові рекомендації Міністерства Закордонних Справ України з наступного питання. Які правові норми, положення та застереження необхідно обов’язково встановити в нормативно-правовому акті Верховної Ради України яким буде встановлено юридичний факт, що Україна є державою правонаступницею Української Народної Республіки, задля запобігання настання негативних юридичних наслідків для України у зовнішній політиці та міжнародних відносинах.

Прошу Вас надати відповідь на моє звернення у строк передбачений чинним законодавством України у спосіб направлення відповіді на мою електронну адресу зазначену в даному зверненні.

З повагою

Богдан Червак,

Голова ОУН