ПЛЯТФОРМА ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ

1. Всеукраїнська Національна Рада метою своєю ставить всебічну й невідступну боротьбу за конечне створення Української Самостійної Соборної Держави.

2. Шлях цієї боротьби полягає в національній революції, тобто в революційно-визвольному зрушенні всього українського народу, при чому це зрушення не має визначати політичних монопартій та їхніх претензій на монопольність у визвольній боротьбі.

3. Будучи чинником позапартійним, Всеукраїнська Національна Рада (ВУНР)

рішуче прямує до міцного з’єднання революційно-визвольних сил при суворій

умові, що ці сили остаточно позбавлені яких-небудь шкідливих для української

державности політичних впливів і що вони не визнають жодного пріоритету

будь-яких позаукраїнських партій чи осередків і ведуть безкомпромісову боротьбу проти всяких окупантів.

4. ВУНР стоїть на засадах народовладности, з переходовим етапом найбільш

двох років чинности Революційного Парляменту, скликаного ВУНРадою. Спосіб

і характер керування українською державою остаточно визначить Всенародній

Парлямент, члени якого обираються загальним, рівним, прямим, таємним і без посереднім голосуванням. Судову владу в Українській Державі виконує незалежне судівництво.

5. Свою акцію репрезентанта істотних прагнень українського народу ВУНР переводить як у середині України, так і за кордоном.

6. В стосунках з іншими народами ВУНР визнає за кожним народом право на його повне політичне і державно-економічне самовизначення на його етнографічній території.

7. Національним меншостям B Українській Державі ВУНР передбачає забезпечення цілковитої громадянської свободи, якщо ці громадяни будуть незаперечно підпорядковуватися зобов’язуючим в Українській Державі законам і працюватимуть на користь Української Держави.

8. В земельному, промисловому й ремісничому питаннях ВУНР додержується

засад приватної власности і докладне їхнє розв’язання покладає на Всенародній Парлямент.

9. ВУНР визнає право громадянина української держави на свободу релігії, думки і слова, а також право на освіту, соціяльне забезпечення, охорону здоров’я та особистого майна.

10. Кожного громадянина Української Держави зобов’язується до праці, до служби в Українській Армії і до беззастережного виконання всіх національних та державних обов’язків.

Серпень 1944.

Всеукраїнська Національна Рада

УКРАЇНСЬКА ЕМІҐРАЦІЄ!

Вихор світової війни зірвав тебе з рідного ґрунту і виніс на далеку чужину, на чужі, суворі й непривітливі землі. Скривавлена Україна, зганьблена й лона іпотоптана ворогами, віддалила тебе, українська еміґраціє, від свого послала в широкі світи. Сховалися від зору твого останні українські крайовиди, запах рідного чорнозему, пахощі українського зілля вже не доносяться до тебе. О Руська Земле, уже на зашоломянем еси!

І от ти, новітня українська еміґраціє, стаєш на стежки ходжені вже твоїми попередниками, але по-старому тернисті й важкі. Тими стежками ходили колись Пилип Орлик і Войнаровський. Пізніше опинилися на них героїчні когорти бійців останнього Всеукраїнського Зриву. Кров Симона Петлюри, пролита на вулиці Парижа, кров Євгена Коновальця, що рясно скропила роттердамський брук, стали символами героїчної незламности українства. Суворі й величні традиції створила наша еміґрація… Не сплямити ці традиції, високо тримати їх покликана тепер ти, молода українська фалянґо. Для багатьох момент виходу на еміґрацію став одночасно і моментом глибокого духового занепаду. Шириться неґативна оцінка визвольних змагань останніх років, українські жертви в цій боротьбі розцінюються, як марні й непотрібні. З-за дерев не бачать лісу!

Нинішній еміґраційний період, без усякого сумніву, не буде таким тривалим, як попередній. Цій еміґрації суджено бути останньою політично-визвольною українською еміґрацією і завершити разом з матірніми землями такий болючий і такий радісний акт визволення Нації і створення могутньої Української Держави.

Політичні суперечності не змінюються з закінченням війни проти Німеччини. Навпаки, вони лише зростатимуть і ускладнюватимуться. Московський імперіялізм, що в большевизмі знайшов собі найзручніше замаскування, прибираючи до своїх рук Центральну Європу, Балкани, тягнучися до Скандинавії, смертельно загрожує інтереси Великобританії і творить конечність зіткнутися двом імперіялістичним потугам. Народи, що потраплять нині під важку руку модернізованого московського деспотизму 3 Його страшною комуністичною дійсністю, дуже швидко вилікуються від большевицько-русофільських ілюзій і розгорнуть фронт антибольшевицької боротьби.

Сьогодні боротьба на Рідних Землях триває з одчайдушною впертістю. Вона розгортається та охоплює міцніше терени Східньо-Українських Земель. Ґрунтовно підготовані та відповідно організовані кадри ОУН залишилися в батьківщині, щоб далі продовжувати революційний змаг. Розгортає акції бойова військова організація « Оборона України».

Провід ОУН, що його більша оперативна частина не виарештована, перебуває нині на Рідних Землях, у самому вирі боротьби, очолюючи українську революційно-мілітарну силу. І в імені українського народу Провід ОУН звертається до тебе, українська еміґраціє:

Загартуй своє серце мужністю! Віднайди в собі силу і снагу до вирішальної боротьби, висліди якої визначать долю України на цілі століття.

Важка нинішня дійсність, що так гнітить тебе, еміґраціє, – це лише зверхня оболонка, під якою заховані процеси, що з залізною закономірністю несхибно несуть українську перемогу.

Тому ніхто нині не має права і підстав на розпач. Плач і зойки залишіть тим, що засуджені на марну смерть. Мусимо струсити з себе порох зневіри і стати на шлях революційної підготови великого Завтра. Різко відмежуйте від себе всі безнадійно асоціяльні елементи, плекайте традиції моральної чистоти політичної еміґрації! Взаємодопомога, чуйне ставлення до брата по Нації, солідарність перед лицем чужонаціональних сил одні з перших передумов усякої національно-творчої праці еміґрації. Всім єством своїм зверніться до боротьби на Рідних Землях, робіть на еміґрації все можливе для того, щоб сили національної революції в Україні перемогли! Розглядайте себе, як резерву національної революції і раз-у-раз вилучайте зо своїх лав вишколені на еміґрації кадри до повернення на Рідні Землі, до включення їх там у шалену смертельну боротьбу!

Користуйтеся кожною нагодою, щоб популяризувати в європейській опінії ідею українського національного визволення. Викривайте скрізь московсько імперіялістичну і соціяльно-реакційну природу большевизму. Паралізуйте на кожному кроці протиукраїнську пропаґанду і політику поляків, мадярів та румунів. Українство бореться не тільки за своє власне визволення, але й за визволення інших поневолених народів Європи. Розгортайте на всю ширінь гасло: «Воля народам, гідність людині!»

Шукайте міцних надійних зв’язків 3 революційно-визвольними рухами інших народів! Мостіть шляхи українській державній суверенності на полі дипломатії! Національна революція потребує розвитку революційної теорії. В умовах під большевицької дійсности українські революціонери можуть тільки поборювати окупанта, але теоретичного опрацювання проблем української революції вони жадають від еміґрації. Завдання еміґрації – брати теоретичні революційно державницькі проблеми глибинно, розв’язувати їх ґрунтовно і в згоді з конкретними даними революційного змагу на Рідних Землях.

Хай живе тісна співпраця революціонерів краю та еміґрації!

Хай живе об’єднаний всеукраїнський визвольний фронт!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Соборна Самостійна Українська Держава!

Слава Україні!

Постій, дня 5 вересня 1944 року.

Вождеві Слава!

Провід Організації Українських Націоналістів

КОМУНІКАТ ПРЕСОВОГО БЮРА ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ

Дня 22 квітня 1944 року у Львові уповноважені чинники Української Національної Ради в Києві, створеної дня 5 жовтня 1941 року по відході большевиків найвидатнішими представниками української громадськости; Української Національної Ради у Львові, створеної літом 1941 року; Української Національної Ради Карпатської України, що від революційних подій 1918 року, через події 1938-1939 років виявила себе найтривалішим і найістотнішим представником прагнень українців Карпатської України, – покликали до життя Всеукраїнську Національну Раду, (в скороченні ВУНР).

В точці 1 протоколу з 22 квітня 1944 року стверджується, що Всеукраїнська Національна Рада «як єдиний повновласний представник усього українського народу покликана заступати й вести національно-державну справу українського народу в усіх ділянках його життя». «Свою В своїй плятформі з серпня 1944 року до цієї точки ВУНР додає: акцію репрезентанта істотних прагнень українського народу ВУНР переводить як у середині України, так і за кордоном».

В точках квітневого протоколу встановлено формальні і статутові питання функцій і повновластей покликаних органів Всеукраїнської Національної Ради. В деклярації з цієї самої дати Всеукраїнська Національна Рада, як чинник, створений визвольною боротьбою і для визвольної боротьби стає в осередку історичних змагань української нації. В обличчі відступу німецького імперіялізму з України і відновлення на українських просторах окупаційного режиму імперіялістичної, большевицької Росії, Всеукраїнська Національна Рада заявляе: «…ми, що репрезентуємо волю і єдність Українського Народу, іменем усього його заявляємо, що його визвольна боротьба триватиме далі, аж до повного здійснення засади самовизначення Української Нації через побудову Суверенної Соборної Української Держави».

Ставши на позапартійному принципі, Всеукраїнська Національна Рада еключує в свої ряди і свою працю всіх справжніх українських патріотів і самостійників без уваги на партійну приналежність. Плятформа з серпня 1944 року вияснює цю справу так: «Будучи чинником позапартійним, вона рішуче прямує до міцного зєднання всіх революційно-визвольних українських сил при суворій умові, що ці сили остаточно позбавлені будь-яких шкідливих для української державности політичних впливів і що вони не визнають жодного пріоритету будь-яких позаукраїнських партій чи осередків та ведуть безкомпромісову боротьбу проти всяких окупантів». При тому ВУНР не узгляднює « політичних монопартій та їхніх претенсій на монопольність у визвольній боротьбі».

ВУНР не числить себе урядом, а є тільки революційним органом, що покликаний зосереджувати й оформляти всебічну боротьбу української нації, аж до часу скликання на рідних землях Революційного Парляменту: « ВУНР стоїть на засаді народовладности з переходовим етапом, найбільш двох років, чинности Революційного Парляменту, скликаного ВУНРадою. Спосіб і характер кермування Українською Державою остаточно визначить Всенародній Парлямент, члени якого обираються загальним, рівним, прямим, таємним і безпосередним голосуванням».

Наведені моменти недвозначно виявляють і підкреслюють, що Всеукраїнська Національна Рада силою свого походження, силою своєї постави і силою пророблюваної роботи є справді єдиним покликаним всеукраїнським позапартійним органом, що має виключне право і в краю і за кордоном зосереджувати та репрезентувати українські визвольні змагання.

Всі спроби поза Всеукраїнською Національною Радою творити всеукраїнські керівні осередки, без огляду на те, від кого б вони не походили і яких назов не уживали б, є або самозванчою авантюрою непокликаних чинників, або намаганням чужих, ворожих українству чинників здобути або поширити свій вплив на українські справи.

Постій, дня 25 жовтня 1944 року.

СПРАВА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОМІТЕТУ

Як відомо вже з попередніх повідомлень з грудня 1944 року, Голова Проводу Українських Націоналістів, полк. Андрій Мельник, по звільненні з в’язниці, на пропозицію німецького уряду, за порозумінням з усіми українськими політичними чинниками і при їхній повній піддержці. провадив переговори з представниками німецького уряду в справі створення Українського Національного Комітету в Німеччині. Також відомо, що ті переговори не довели до позитивних вислідів тому, що німецький уряд не погодився на умови, поставлені полк. Мельником.

З огляду на те, що ставлення справи Українського Національного Комітету площині політичній не мало ніяких виглядів на успіх, а український осередок для правної і матеріяльної допомоги українській еміґрації в Німеччині був і є необхідний, Голова ПУН, полк, Андрій Мельник, запропонував українським політичним чинникам передати справу Українського Національного Комітету українським суспільно-громадським чинникам. Одначе деякі з українських політичних чинників на цю пропозицію не погодилися. Для дальшого ведення переговорів і на Голову майбутнього Українського Національного Комітету ті ж самі політичні чинники запропонували генерала Павла Шандрука.

Полк. Андрій Мельник погодився на кандидатуру ген. Шандрука, так само, як попередньо погодився на кандидата громадського, але під умовою, що ген. Шандрук у переговорах з представниками німецького уряду обстоювати буде вимоги українських політичних чинників, а саме:

1. Визнання німецьким урядом права українського народу на самостійну

державу;

2. Визнання Українського Національного Комітету як одинокого представника і речника українців, які знаходяться на теренах Великонімеччини (це з уваги на ген. Власова, піддержуваного в його претенсіях німецьким урядом);

3. Творення української національної армії під українським одно цілим командуванням;

4. Не зв’язування Українського Національного Комітету 3 акцією ген. Власова. Вкінці, як передумову українсько-німецьких переговорів, поставлено домагання про негайне звільнення з концентраційних таборів і в’язниць усіх політичних в’язнів української національости.

Дня 12 грудня 1944 року ген. Павло Шандрук передав німецькому урядові письмо з вище наведеними вимогами.В часі переговорів у грудні 1944 року і з початку січня 1945 року, ген. Шандрук утримував зв’язок з Головою ПУН, полк. Андрієм Мельником, в якого все знаходив підтримку в заходах творення Українського Національного Комітету. Але з часом, десь від половини січня 1945 року, той зв’язок, не з вини полк. Мельника, послаб.

Під кінець січня 1945 року стало відомим, що ген. Шандрук, всупереч напрямним і становищу українських політичних чинників, відбув, на домагання німецької сторони, стрічу з ген. Власовим. На бажання Голови ПУН, полк. Андрія Мельника, відбулася дня 23 січня 1945 року стріча з ген. Шандруком, на якій ген. Шандрук поінформував полк. Мельника про дотеперішні висліди його переговорів з німецьким урядом і стрічу з ген. Власовим. У своїй відповіді на ті інформації, полк. Мельник замітив, що ген. Шандрук не придержується напрямних, даних йому українськими політичними чинниками, і заявив одночасно, що своє становище в тій справі займе перед тим політичним чинником, який відповідає за ген. Шандрука, як за свого кандидата.

В днях 20-23 лютня 1945 року, Голова ПУН, полк. Андрій Мельник, виїхав до Ваймару, щоб відбути наради з українськими відповідальними чинниками. При стрічі з п. Андрієм Лівицьким, полк. Мельник зазначив, що ген. Шандрук зійшов з позицій, попередньо устійнених і спільних усім політичним чинникам, і що в тих умовах полк. Андрій Мельник не може нести відповідальности за те, що робить ген. Шандрук. В міжчасі проголошено в німецькому радіо і пресі, що ген. Павла Шандрука прийняв на послуханні міністер для справ Сходу в німецькому Уряді, Розенберг. Також дійшло до відома полк. Андрія Мельника, що міністер Розенберґ написав листа до ген. Шандрука, в якому приймає до відома творення Української Національної Армії, оставляючи політичні питання невирішеними. Лист міністра Розенберґа є доказом, що німецький уряд розглядає українську проблему, як свою внутрішню справу, а не як міжнародне питання й ухиляється від деклярації в справі української держави, що було вимогою українських політичних чинників.

Дня 13 березня 1945 року Голова ПУН, полк. Андрій Мельник, подав до відома українським політичним чинникам, що супроти неґативного становища німецького уряду до вимог українських політичних чинників у справі творення Українського Національного Комітету, полк. Андрій Мельник підтримує свою пропозицію з листопада 1944 року, а саме: передати творення Українського Національного Комітету суспільно- громадським чинникам, а слід за тим ген. Шандрук повинен зложити свої дотеперішні повновласті. Таке становище Голови ПУН, полк. Андрія Мельника, було обосноване ще й тим, що домагання про звільнення політичних в’язнів української національности з концентраційних таборів і в’язниць було німецьким урядом знехтоване.

Дня 14 березня – як повідомлено було відпоручника полк. Андрія Мельника ген. Павло Шандрук зложив на руки п. Андрія Лівицького свої дотеперішні повновласті.

Але зараз же потім ген. Шандрук прийняв повновласті від українських суспільно-громадських чинників. Дня 14 березня 1945 року у Ваймарі відбулася нарада суспільно-громадських чинників, без участи політичних чинників. У висліді тих нарад покликано до життя Український Національний Комітет, про що дня 15 березня 1945 року повідомив проф. Володимир Кубійович представників української громадськости на інформативних сходинах у Ваймарі. На тих же сходинах повідомив одночасно проф. Володимир Кубійович, що Головою Українського Національного Комітету є ген. Павло Шандрук. Його першим заступником є проф. Володимир Кубійович, а його другим заступником є п. Семененко.

Отже, як бачимо, справа Українського Національного Комітету він існує – таки перейшла з площини політичної в площину суспільно-громадську і тут знайшла свою розв’язку. Було б помилково надавати Українському Національному Комітетові чи добачувати в ньому політичний зміст. Вже саме те, що в переговорах з німецькою стороною не осягнено вимог, поставлених українськими політичними чинниками, а вкінці те, що остаточне оформлення Українського Національного Комітету відбулося без участи тих політичних чинників, є доказом, що Український Національний Комітет не має і не може мати будь-яких політичних завдань і мусить обмежити свою діяльність до суспільно-громадських рам, зокрема до несення правної і матеріяльної допомоги українській еміґрації в Німеччині.

Слава Україні!

Постій, дня 25 березня 1945 року.

РЕЗОЛЮЦІЇ ТРЕТЬОГО ВЕЛИКОГО ЗБОРУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Сучасна доба й Україна

Доба світових війн і революцій значила шлях історії руїнами імперій, розгромом войовничих народів і упадком їх світоглядів расової виключности та насильства. Вкінці вона вивершилась потоптанням і поганьбленням одвічних ідеалів чести, любови і свободи.

Наша правда доби звучить: загальна криза людського життя й самої людини. На понурих обріях світу дотлівають огнища вчорашніх пожеж, а серед темряви зловісних ночей заблискують хижі спалахи вістуни третьої й найбільшої заверюхи, що енерґією глибоких протиріч і потворних пристрастей розладуються у вселенний змаг за долю людей, народів, рас і суходолів.

Апокаліптична доба нестримно гряде до повного вияву віками нагромаджених суперечностей думання, розбіжностей прагнення й непокараних злочинів діянь, щоб визволом на яву всіх сил розкрити містерію існування навстіж великому дневі суду, який вирішить, що заціліє й буде жити, а що впаде й відійде в забуття.

Пам’ять пережитого лихоліття і прочуття можливого загину в безодні майбутніх зривів виповнюють сучасність людей і народів неопанованим страхом, що скував на їх устах крик розпачу й шепіт молитви, щоб Провидіння було ласкаве і доля пройшла мимо них.

На роздоріжжях світу не видно живих пророків і рукотворних дороговказів спасіння. Під острим зором людського розуму великий світ помножився у безконечність і горить міріядами зір, а рідна зелена земля міниться вогнями блискучої цивілізації.

Проте, в душі людини, володаря земних істот, залягли пітьма і розпач бездомного сліпця, що збився з дороги і, непам’ятний мудрости прастарих мітів, не вміє рішитись ні на свобідний чин Прометея, ні на відповідальний вибір Геракля, але ладен піддатись на ласку сліпого випадку.

Неспроможність людини вичути небезпеку і протидіяти їй, прямо й надійно спричинена не браком мужности, але походить вона зо складности життя, яка ускладнила собою життєву тактику, самого її творця, який потрапив у залежність від власних надбань і боронить свое майно тоді, коли, передусім, смертельно загрожений він сам і його рід.

Справжнім пророком своєї долі мусить бути собі саме життя суверенних людей і народів, спроможних у годину історичної спроби виявити повноту духових сил і кинути в бій за свій прапор свого генія життя.

Геній – наймогутніший творчий вияв вічної ідеї життя, і він говорить у кожній людині мовою її роду.

2.

Світоглядова борня доби великих зламів переходить у внутрішній двобій вічно-людської ідеї свободи і нелюдської доктрини колективного рабства витвору духа московської імперії.

Жива ідея свободи – це прапор усіх поневолених народів і цих між державними народами, що збагнули грозу часу й уже відкрили джерело небезпек для свого фізичного існування своєї духової культури і свого становища в світі.

Поділ світу на Захід і Схід відбувається за почином першого, з метою протиставитися другому в невблаганному наступі його нівеляційної доктрини, якою прагне обняти ввесь світ та підкорити його своїй нищівній волі.

Дух богоподібної людини проти тиранії сатанічної потвори в людському тілі це заповідна тема сучасного змагу, ходом і вислідом якого окреслиться обличчя людської майбутности.

Перемога й переможець у найбільшому змагові історії обумовлені родом зброї, яка мусить бути виявом повноцінних прикмет і вартостей вічної людини, вирощеної з ґрунту рідної землі для високого духового покликання.

Бойова мораль воїна в похідних лавах ідеї життя за творчу будучність, одухотворена етосом чистої лицарськости нести її прапор до перемоги за всяких умов і жертов.

За наявности руїн Української Батьківщини, мільйонів жертов, що впали від злочинних рук чорного й червоного тоталізмів, перед обличчям безприкладної недолі всього українського народу поневіряного, гоненого й катованого в челюстях безмежно московської совєтської пропасти сучасна Україна глибоко хилить голову перед маєстатом мертвих і долею живих своїх дітей та підносить вона її і випрямлює зоране ранами своє тіло до грядучого бою за завтрішній день життя свого і своїх потомків.

На похідний шлях у соняшне майбутнє бере Україна хрест – символ героїчного духа, меч видимий знак сили живої крови, і тризуб знак тисячелітніх державних традицій української землі.

Сили землі, крови й духа в неподільній єдності української ідеї життя творять основну правду України.

Україна підносить прапор своєї істоти й покликання, як заповідь собі і своїм синам бути між народами світу суверенною одиницею і творити зо своєї особовости своєрідні вартості життя.

Українська ідея життя є одна й неподільна в своїй органічній сутності, а її творча природа відкриває для живучих у її підсонні істот широкий простір індивідуального вияву і ростових змагань.

Сучасний український націоналізм сприймає так окреслену свідомість української національної ідеї, як головну правду свого світогляду і буде діяти в ім’я її та творити для неї всі засоби її життєвого росту і творчого здвигу.

Найперше завдання української сучасности це освідомитись у всій соборності свого буття, думання і стремління в одність ідейного підмету для визволу всіх своїх сил у збірний чин державного воскресіння України.

Резолюції

І

1. Організація Українських Націоналістів, у час між Другим і Третім Великим збором Українських Націоналістів, у період другої світової війни, перейшла черговий етап своєї вогневої проби. Вона ще раз ствердила свою здібність починати та проводити зріло й доцільно акції і кермувати національно-визвольними процесами.

Оцінка Проводом Українських Націоналістів ситуацій, у яких спинилась Україна в другій світовій війні, була правильна, що стверджено дальшим розвитком подій. ОУН, розуміючи суверенність української визвольної політики, не пішла на авантурницькі кроки чи політичні комбінації, які були б шкідливі для української визвольної боротьби.

2. Коштом великих утрат у своїх членах, ОУН у 1941-1942 роках розгорнула на Наддніпрянщині широко закроєну акцію, яка скріпила самостійництво та збудила нові революційні сили на тих землях.

3. Партизанська тактика ОУН, що брала в свою основу малі, добре військово та політично вишколені групи людей, виявилася едино доцільною під кутом дальшого розвитку подій. Провід Українських Націоналістів, щоб не довести до братовбивчої війни, не вжив безоглядних заходів у напрямі усунення терористичних метод Служби Безпеки (СБ), і це надалі мало фатальні наслідки для українського політичного життя.

4. Третій Великий Збір Українських Націоналістів стверджує, що братовбивства, вчинені над членами ОУН та іншими українськими патріотами, тяжать далі над українським політичним світом і затроюють атмосферу в ньому. Третій ВЗУН вимагає покарання винних у каїнових злочинах і викинення їх поза межі українського життя. Тих, які незаплямовані тими злочинами, Третій ВЗУН закликає вернутися в лави Організації Українських Націоналістів.

5. Третій ВЗУН висловлює признання Голові Проводу Українських Націоналістів за його мужню, тверду та гідну поставу до націонал-соціялістичної Німеччини, коли він виступав чи то в імені ОУН, чи українського політичного світу в 1940-1945 роках.

6. Український націоналізм, як ідея та рух, що випливають з духу та потреб української нації, закорінився протягом останніх років ще глибше на всіх українських землях. У героїчній боротьбі кращих синів України, український націоналізм збагатив свої теоретичні основи та політичний досвід, використовуючи всі здобутки в поглибленні, удосконаленні своєї програми і тактики.

7. Третій ВЗУН зобов’язує Провід ОУН звернути якнайбільшу увагу на всебічний вишкіл кадрів під кутом потреб ближчого визвольного етапу, для якого мають бути розроблені теоретичні основи та зорганізовані матеріальні засоби.

II

1. Намагання монополізації українського життя однією течією в нинішніх обставинах протиприродні і заздалегідь засуджені на невдачу. Вони лише анархізують українську суспільність.

2. Зрізничкованість української суспільности, це явище нормальне, але вона не повинна переходити певних меж, щоб не атомізувати нашої суспільности. Вона повинна знаходити свою розв’язку в національній солідарності, як головній прикметі всякого політично дозрілого народу.

3. Вважаємо за нормальне й корисне змагання між політичними групами й

організаціями, бота добір способом відбувається кристалізація ідей людського матеріялу і цим шляхом оформляється правильна концепція визвольної акції. Та ці змагання, щоб дати практично-позитивні наслідки, повинні відбуватися в належній формі з дотриманням етичних засад і засади національної єдности.

4. Вимагаємо від груп і організацій, які мають претенсії на певну ролю в українському суспільно-політичному житті,, а зокрема в визвольних змаганнях, ясного окреслення своїх світоглядових, програмових та політичних позицій, бо лише за цих умов можлива організація загально-національного визвольного фронту.

5. Приймаємо, як факт, існування в українському світі поруч націоналістичного руху ще цілого ряду інших політичних і світоглядових течій. Одначе, лише націоналістична ідея може стати найпевнішою підвалиною визволення і державницького зміцнення української нації. Тому націоналізм бореться й боротиметься за свою провідну ролю в українському житті.

6. Мислимо Національну Революцію як всенародній здвиг у напрямі визволення і державного оформлення української нації, здвиг, у якому візьмуть участь усі творчі соціяльні елементи і всі творчі національні сили з належним суспільним підґрунтям. Тоталітарним намаганням знищити український нарід духово, економічно, політично й біологічно, українці мусять протиставити всенаціональний фронт.

7. Заокеанська еміґрація має посісти на цьому фронті своє питоме місце і своїм досвідом, впливами, засобами та безпосередньою участю в внести свій вклад у велику справу визволення України і відбудови української держави.

III

1. Еміґрацію трактує ОУН, як дуже важливий, але побічний відтинок української визвольної боротьби. Проте, він важливий тим, що тільки поза межами московської окупації можливий вільний вияв духа українства та організація і систематична праця на деяких ділянках роботи.

2. Збройна партизансько-повстанська боротьба проти окупанта України в це один з виявів чинного спротиву формі УПА чи якихось інших формацій – це його великий моральний українського народу і наявність цієї боротьби і політичний капітал. Як рух всенародній, не сміє бути монополізована жодною партією чи групою.

3. Третій ВЗУН у приявності представників українських земель з гордістю вітає героїчних друзів-бійців підпілля і повстанських загонів та заявляє, що всі зусилля націоналістичного руху спрямовані на підтримання їхніх змагань з ворогом :

а) вшановуючи героїв, що впали в боротьбі, Третій ВЗУН клонить голови перед стражданнями і горем вдів, сиріт, батьків, сестер і братів, які залишилися по них;

б) Третій ВЗУН висловлює свою глибоку пошану друзям-інвалідам визвольних українських змагань останньої доби та висловлює їм признання за зразкове виконання обов’язку супроти батьківщини.

4. Збройна боротьба – це вияв непримиренности України з режимом окупації, але на сучасному етапі визвольних змагань ОУН уважає за головне своє завдання на українських землях дальше закорінення підпільної сітки, як основної бази для всебічної боротьби з окупантом і з його політикою нищення.

5. Ворог веде скажений приспішений наступ на душу української нації та її біологічну основу. Виселювання мільйонів українців, організований голод, масові репресії, нищення найменших проявів української духової суверенности в мистецтві й науці, русифікація всього культурного життя до основ і кольонізація України – це його засоби.

6. Сьогоднішня боротьба українського націоналістичного руху це не лише боротьба за підготову зриву й останнього бою, але і за збереження цілости українського організму. Тому всякі передчасні виступи лише шкодять плановій підготові і переведенню остаточного бою.

7. За передумову Української Національної Революції Третій ВЗУН уважає зрушення найглибших кадрів народу, охоплення всіх суспільних верстов та включення їх в організований фронт боротьби, бо щойно тоді революційно-самостійницька ідея здобуває повну базу під свій розвиток.

8. В долі української нації щораз більшу ролю гратиме українське робітництво. Воно щораз більше поповнюватиме революційні ряди. Воно, поруч селянства, буде одним з тих таранів, що повалять большевицьку систему.

9. Для успіху в боротьбі на життя і смерть з червоною Москвою, необхідний суцільний фронт поневолених народів і суцільний український фронт. Конкуренційна боротьба і міжгрупове співзмагання українських середовищ, допустимі ще тепер, мусять зникнути на етапі головного удару. Третій ВЗУН кличе всі українські політичні середовища до звершення повної, всенаціональної концентрації сил і створення одного спільного політичного центру ще перед початком вирішального етапу.

10. Сила большевизму лежить у тотожності його цілей з цілями московського імперіялізму. Для повалення його, треба підкреслювати його антинародність, забивати клина поміж большевизмом і народом, між компартією і червоноармійцем, між верхівкою та рядовиками компартії.

11. Постава майбутніх наших воєнних союзників до державницьких змагань української нації може бути різна, але вона не впливає на ціль нашої боротьби. Українські революційні сили не дають себе узалежнити від зовнішніх чинників, а зіпруться на озброєні народні маси. Постава цих мас змусить сторонні чинники рахуватися з волею нації.

IV

1. Існування непримирних противенств поділило світ на два ворожі бльоки держав : західній, очолений ЗСА, та східній, під проводом СССР. Совети далі прямують до світової гегемонії шляхом підважування сучасних політичних і соціяльних режимів. Тим вони неминуче провадять до третьої світової війни.

2. Європа, знесилена другою світовою війною, опинилася між двома бльоками і загрожена в своїх політичних та господарських основах. Під впливом цієї загрози та обставин повоєнного часу, европейські народи шукають рятунку в затісненні політичної і господарської співпраці між собою. Зокрема Англія намагається цим шляхом установити нову рівновагу сил у світі.

3. Підлягаючи тим же вимогам та будучи загроженими в своєму існуванні розгоном московського імперіялізму та розростом Німеччини, народи сходу Європи прагнуть до творень більших державних з’єднань. Перед Україною відчувається перспектива організації та участи в бльоку держав чи в союзі народів, розташованих між Балтиком і Чорним морем.

4. Українська зовнішня політика, беручи до уваги факт наявности Української Совєтської Республіки в Організації Об’єднаних Націй, змагається за визнання світовими чинниками конечности відродження України, як національної держави, неминучости відірвання України від Росії та необхідности включення української держави в європейську політичну систему.

5. Українська зовнішня політика мусить прагнути до усунення тих труднощів, які в формі імперіялістичних тенденцій поляків стоять на перешкоді до відновлення самостійної соборної української держави.

6. Для успішности української зовнішньої політики потрібне створення Світової Української Репрезентації, яка б з участю заокеанської еміґрації провадила пропаґанду української національної ідеї та державности серед чужинного світу.

ДЕКЛЯРАЦІЯ ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Живемо в часі історичних зламів. Цілий світ стоїть перед питанням бути, чи не бути. Чи історичний процес піде шляхом органічного розвою, чи комуністична авантюра кине світ у вир анархії? На таких терезах важиться нині доля нашої цивілізації і доля народів.

Противенства, що поділили світ на два ворожі табори, є так глибокі, що боротьба йде на взаємознищення. В тім змагу виживуть і переможуть ті народи і цивілізації, які мають велику життєву снагу. Україна ту снагу має, але, щоб вижити, потрібна мобілізація всіх її сил та як найдоцільніше орудування ними. Без того вона або буде розчавлена ворожою силою, або впаде від вичерпання.

Серед сучасної світової скрути і в обличчі страшних небезпек народи рятуються націоналізмом. Націоналістичні ідеї і чини найліпше мобілізують народи духово і фізично. В той сам час народи шукають з’єднання їх зусиль у боротьбі проти спільних загроз і спільних труднощів. Солідарність національна і солідарність міжнародня ідуть в парі і взаємно себе підсилюють.

Націоналістична ідея, не зважаючи на всі перешкоди, пересякла цілу українську дійсність. Навіть ті, що відкидають націоналізм засадничо, улягають його впливам. Він то двигнув у час останньої війни український нарід на чинну боротьбу за основні національні вартості : свободу, єдність та державність.

ОУН від початку її засновання була, є і залишиться єдиним носієм націоналістичної ідеї. Правильність ідеологічних, політичних і соціяльних позицій ОУН потверджується ще й цим фактом, що ті з її колишніх членів, які відколовшись від неї стали покланятися чужим богам, вертаються на покинені позиції.

Тактика спекуляції на модних гаслах ніколи не виплатиться на довшу мету. Одне звихнення на основних засадах неминуче потягає за собою друге і в остаточнім рахунку мусить допровадити до провалу, коли збаламучені не завернуть вчасно з хибного шляху. Подібна спекуляція в політиці коштує націю надто дорого, щоб не осудити її.

Українські націоналісти завжди відзначалися революційним активізмом. Роки передвоєнні і часи останньої війни бачили їх у перших лавах борців за долю України і бачили великі жертви, які вони несли на вівтар служення Батьківщині. Частина Націоналістів, що опинилась поза ОУН, була опанована сліпою стихією, яка обернула їхній активізм у гін для гону. Небезпека для всього українського народу, щоб ми дали себе захопити тим гоном без розмислу.

Українська націоналістична ідея є того роду, що вона росте і розвивається разом з внутрішніми силами нації, цього підмету націоналізму.Часи світових зламів позначилися великими зрушеннями в середині українського народу. Між іншим в лоні української спільности на чужині сильно зріс потяг до національної солідарности, що є покажчиком дозрівання нації до державного існування.

Внутрішні зрушення і досвід зовнішніх подій вплинули на зміст української націоналістичної ідеї та на поставу українського націоналізму супроти дійсности.

Такі ствердження зробив Третій Великий Збір Українських Націоналістів, що відбувся в місяці серпні на чужині. На тім Зборі переглянено хресну путь України перейдений шлях ОУН та означено вигляди на майбутнє. На цьому Зборі перевірено програму та устрій Організації, устійнено її теперішні позиції та усталено її завдання на ближчу і дальшу мету.

ПУН у його новому складі, де поруч з давніми запрацьованими в Організації членами знайшлися речники нового членства, на чолі зо старим випробуваним Головою ПУН, полк. Андрієм Мельником, перебрав на себе ті нові завдання. Вони тяжкі, з уваги на велетенські труднощі і небезпеки, що стоять перед українською нацією на шляху до визволення і державности. Перебороти ті труднощі і небезпеки вдасться лише збірними силами цілого українського народу.

Український націоналізм, зберігаючи свої питоменні позиції, повинен і далі все глибше просякати українські народні маси і провідні їх кола. Лише тим шляхом витвориться психологічне підґрунтя, спільне для всіх середовищ і конечне для спільного визвольного і державно-творчого чину. Для успішности того просякання ОУН мусить бути сильною, впливовою.

ПУН засилає свій привіт борцям за волю України, які змагаються на Рідних Землях, кличе членів і симпатиків ОУН подвоїти їх чинність, справність, жертвенність. ПУН велить їм загострити їх чуйність на ворожі підступи з-зовні і на анархічні вияви в нутрі нашої спільноти, щоб не допустити до розбивання чи знесилення українського національного табору.

Грядуть великі, вирішальні події світової ваги. Серед них вирішиться і доля України на довгі роки або сотки років. Нам дано бути свідками і співчинниками суду історії. Події знайдуть ОУН приготовленою. На націоналістах лежить обов’язок приготувати до них цілу українську націю. Тяжке і відповідальне це завдання, але виконати його мусимо!

Слава Україні!

Провід Українських Націоналістів

Серпень 1947 року.

КОМУНІКАТ ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

В почутті відповідальности за впорядкування суспільного життя на еміґрації на всіх відтинках та завершення консолідації на відтинку державно-політичному і визвольно-революційному, Провід Українських Націоналістів від початку 1949 року ухвалив поновити переговори з ОУН(Р).

Уповноважені представники ОУН та ОУН(Р) перевели в останньому часі переговори для узгіднення позицій двох націоналістичних організацій в питаннях загальнонаціональної визвольної політичної та громадської акції в Україні і на еміґрації та взаємовідносин між двома організаціями.

У висліді ґрунтовного обговорення справ поточного моменту та дальших подій, делегації обох націоналістичних організацій дійшли до основних узгіднень відносно питань:

1. Революційно-визвольного центру (і міжорганізаційних відносин на революційному фронті);

2. Політично-Державного Центру;

3. Суспільно-громадських організацій;

4. Міжорганізаційних відносин.

Ті узгіднення виготовлено на письмі і представники двох делегацій їх парафували.

ОУН готова була парафовані узгіднення підписати, але Провід ОУН(Р) їх підписати відмовився. Так само делеґати ОУН(Р) відмовилися підписати протокол переговорів. Натомість ОУН(Р) без відома делеґатів ОУН розпочала акцію, незгідну з інтенціями переговорів.

Тим самим і на цей раз до порозуміння не дійшло з вини ОУН(Р).

Вислід цих переговорів подаємо до відома українській громадськості в інформативному порядку.

Січень 1950 року.

Провід Українських Націоналістів

ЗВЕРНЕННЯ

ПРОВОДУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ У ДВАДЦЯТЬП’ЯТИРІЧЧЯ ОУН

Українські Націоналістки й Націоналісти!

Наближається знаменна дата двадцятьп’ятиріччя з дня заснування Організації Українських Націоналістів.

Перший Конґрес Українських Націоналістів, що відбувся в днях від 25 січня до 3 лютого 1929 року, став зворотним моментом у найновішій історії України.

Ідеї українського націоналізму, що віддавна нуртували в лоні нації, на І Конґресі були вивершені в струнку систему революційної ідеології, програми й тактики боротьби. Було створено, нарешті, повноцінну революційну організацію, що про неї передовіші люди з нашого народу мріяли вже від 90-их років минулого століття.

Свторення ОУН знаменувало собою перехід українського націоналізму в етап зрілости. Процес української революції владно перебирав у свої руки новий тип революціонера, практично-політичні і революційні дії якого були гармонійно поеднані з його світоглядом. Безкомпромісова боротьба за могутню Самостійну Соборну Українську Державу, засновану на принципах націократичної народо- владности – таке гасло вогненними літерами полуменіло на його прапорі.

Організація Українських Націоналістів з’явилася як виплід могутнього історичного процесу дозрівання нашої нації, тому, виникнувши, стала вона центральним звеном у широкому потоці націоналістичного руху на рідних землях і почасти на еміґрації, руху, що несе на собі головний тягар національного визволення.

ОУН своїм політичним і революційним діянням в останніх 25 роках визначила напрям визвольної боротьби українського народу; основні осяги цієї боротьби на протязі останніх 25 років нерозривно зв’язані з іменем ОУН.

Націоналісти невтомно будили нарід до боротьби, підносили його віру в майбутню перемогу, давали приклади жертвенної праці і смерти для великої ідеї, ставали чолом до бою з усіма окупантами українських земель, запліднювали українську думку глибиною національно-визвольної концепційности.

Націоналістична ідея в своєму модерному оформленні на сторінках «Розбудови Нації» долинула до провідних одинаків-націоналістів на Східніх Українських Землях. Перекликаючись через кордони зо східньо-українськими націоналістами, « Розбудова Нації» була для них благодійним стимулом; зокрема Микола Куліш вивершував останній етап своєї творчости на основі ідейного зв’язку з плятформою організованого націоналізму. Постріл Лемика в советському консуляті у Львові в помсті за голодову політику Москви в Україні позначив чином соборницьку єдність змагань українців, а могутні протести й маніфестації, що їх повсюдно на Заході проводила Організація Українських Націоналістів, були перед усім світом демонстрацією єдности поборницької політики українського націоналізму. Голова Проводу Українських Націоналістів, Євген Коновалець, продовжуючи справу УВО, творив глибоко законспіровані клітини ОУН у вирішних ділянках апарату окупантів у Великій Україні, що ставило московських загарбників під перманентну загрозу, примушувало їх усю боротьбу проти українських визвольних змагань трактувати як боротьбу проти українського націоналізму і на протязі ряду років робити спроби знищення Голови ПУН, що й удалося їм осягнути в трагічний день 23 травня 1938 року, який, одначе, не захитав рішучости ОУН до соборницького визвольного чину на всіх землях України.

Під натиском українського націоналізму, що поєднав завдання національно- Державницького визволення з далекосяглою програмою соціяльного усправедливлення устрою майбутньої України, скрахувала в 30-их роках Комуністична Партія Західньої України, досить сильно перед тим розбудована в ряді західньо-українських осередків.

Український націоналізм звів рішучий бій з польським окупантом. Пацифікаційна акція польської влади в Галичині в 1930 році лише сприяла зміцненню всенародньої симпатії по боці ОУН і дала можливість голосно поставити українську справу перед міжнароднім форумом Ліги Націй.

Всі дотогочасні спроби пропаґанди української справи перед чужинець ким світом бліднуть у порівнянні з тим, що зробила ОУН у цій ділянці на протязі 30-их років. Тисячі статтей у пресі мало не всіх цивілізованих народів, десятки книжок чужими мовами, періодики на англійській, французькій, німецькій, італійській, литовській, шведській, фінській та інших мовах залишаться назавжди доказами тієї плодотворної праці. Разом з тим ішла внутрішня напружена праця, творчо-революційна діяльність, що поглиблювала революцію в царині духовости. Найвиднішими познаками цієї творчости були ідеологічні збірники ОУН, праці Миколи Сціборського, діяльність празького націоналістично-культурного осередку під кермою Ольжича тощо.

Протягом тридцятих років український націоналізм неухильно зростав, з особливою силою вкорінювався в народню гущу спочатку в Галичині, далі на Волині, Буковині, Закарпатті і вже в 1939-1941 роках на Холмщині й Лемківщині. Так само все політично активніше і національно-революційне на еміграції об’єдналося навколо ОУН. Рух могутньо перекинувся за океан, у ЗСА, Канаду, Південну Америку і через створення там Братніх Організацій став міцним надійним запіллям, моральним і матеріяльним підпертям для революціонерів ОУН, що зводили бій з окупантами. Привівши заокеанські еміґраційні терени в стан постійного національно-визвольного духового поготів’я, Націоналістичний Рух тим самим істотно зменшив вплив асиміляційних процесів на українську еміґрацію. ОУН гартувалася й перемагала не тільки в безкомпромісовій боротьбі з окупантами, але і в твердому змагові з українськими опортуністичними середовищами, що шукали шляхів «реальної » політики і співпраці з окупантами (УНДО, польонофіли табору УНР тощо). І всіх їх ОУН своєю послідовно-соборницькою і революційною поставою, в якій голошені принципи суворо відповідали дії, перемогла.

Державницький здвиг у Карпатській Україні в 1938-1939 був генеральною пробою сил і зрілости ОУН.

На кінець 30-их років можна було сказати, що всі політично-революційні сили українського народу об’єдналися навколо ОУН, але розкол в організації привів до значного ослаблення революційного табору саме напередодні вибуху совєтсько-німецької війни.

Однак воєнні роки все ж таки були роками широкої активізації на Середніх і Східніх Українських Землях, так на поверхні леґального життя, як і в підпіллі. Діяння ОУН розгорнулося від Сяну по Кавказ і залишило по собі такий слід, що його в свідомості людей не зітруть ніякі зусилля окупантів.

Численні неофіти ОУН у Києві, Полтаві, Харкові й Вінниці, Одесі і в Дніпропетровському могутньо боролися під знаком українського націоналізму і вмирали, вірні його великим засадам. В роках війни український націоналізм ще глибше занурився в національний материк, розорав його безкраю ширину потужним ралом своєї ідеї і посіяв зерно, вагітне майбутніми історичними плодами.

Не зважаючи на велике ослаблення через удари ворожого терору, ОУН і в повоєнній дійсності зберегла за собою значну ролю, як революційний і політичний чинник. Вже в кінці 1945 року ПУН на еміґрації поновив контакти з революційним підпіллям і відтоді безнастанно, в міру своїх можливостей, працює над скріпленням ідейної та організаційної міці підпілля, яке сьогодні діє на всіх теренах українського материка.

В еміґраційних умовах ОУН приклала багато зусиль для того, щоб захистити засади націоналістичних ідей і політичних принципів від розкладових впливів зґальванізованого на українському ґрунті демолібералізму. Рівночасно з тим ненастанно дбала вона про створення єдиного фронту всіх самостійно-соборницьких сил української еміґрації. Ставлячи ще від свого Першого Конґресу гасло єдности всіх українських політичних середовищ навколо конкретно-конструктивних завдань, ОУН лише в 1948 році увінчала свої змагання тим, що вирішно прислужилася до створення УНРади, як екзильного Державно-Політичного Центру, спертого на моральну підтримку з боку підпілля ОУН і на всебічну підтримку великої частини української еміграційної громадськости. В середині Української Національної Ради фракція ОУН непохитно стояла і стоїть на захисті політики безкомпромісового самостійництва і соборництва, збереження засад національної моралі, загострення боротьби проти червоного й білого московського імперіялізму та всіх його покровителів.

На черзі дня – кольосальне й важке завдання віднови єдности Націоналістичного Руху. Хочемо вірити, що живлові соки націоналістичної єдности з 30-их років не висякли, що їх не висушать підшепти національного ворога, який тішиться з розбрату й уперто працює над поглибленням прірви поміж двома крилами націоналістів. Щоб відновити єдність, треба керуватися не проминущими інтересами тактики й міркуваннями злободенного характеру, а лише завданнями великої історичної міри. І в почутті відповідальности перед визвольними змаганнями українського народу за віднову суверенности Української Соборної Держави ми, як дотепер, так і надалі готові на привернення єдности Українському Націоналістичному Рухові. Чи спроможна буде друга сторона оцінити важливість тих завдань, які історія положила на Український Націоналістичний Рух, і чи здатна буде попри всі часові трагічні зудари здобутися на таке саме почуття відповідальности, щоб піти назустріч нашій готовості до єдности — покаже майбутнє. Відзначення 25-ліття організованого націоналізму було б найкращою нагодою для вияву тієї готовости.

Націоналістки й Націоналісти!

За нами двадцять п’ять років важких змагів, гекатомби жертов, але за нами й великі історичні осяги. Український націоналізм наблизив колісницю української історії до заповітної брами визволення. Свідомі того, що ми гідно служили заповітам своїх батьків і чесно виконували свій обов’язок перед нацією, у знаменні січнево-лютневі дні 1954 року, що надходять, пронесімся духовим зором крізь увесь пройдений нами шлях і нехай це буде скріпленням наших духових сил для дальшої боротьби і для дальших перемог.

В дні 25-ліття кожному з нас е що згадати зо свого життя і зо свого служіння нації. Але з’єднаймося в ці дні через спільні спогади в один суцільний моноліт і нехай наше свято поставить перед нами й перед громадськістю навіч усю небуденну значущість доконаного націоналізмом діла.

Відзначимо ж ці дні врочистими академіями для громадськости, товариськими зустрічами для самих себе, ознаменуймо їх переведенням поглибленого вишколу в ділянці націоналістичної ідеології, відмітьмо річницю новими виданнями, зокрема виданням збірника ОУН у честь її двадцятьп’ятих роковин. І нехай наш ювілейний рік буде роком дальшого поглибленого плекання наших кращих державницьких націоналістичних традицій, нехай він буде започаткуванням нової хвилі піднесення ОУН і всього Націоналістичного Руху!

Слава Україні!

Провід Українських Націоналістів

в листопаді 1953 року.

РЕЗОЛЮЦІЇ ЧЕТВЕРТОГО ВЕЛИКОГО ЗБОРУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

1. Духове життя

1. Четвертий ВЗУН стверджує, що між роками 1947 і 1955 українська Націоналістична ідеологія, ідучи шляхами дальшого поглиблення і розбудови, відіграла велику ролю в організації українського духового життя і раз-у-раз виявляла свій благотворний вплив на українську політичну практику через ОУН і сестринні організації, що несхибно керуються засадами українського націоналізму.

2. Четвертий ВЗУН затверджує тези Ідеологічної Конференції ОУН з 1948 року й закликає до дальшої пожвавленої праці в ідеологічній і культурній ділянках, за напрямними, що їх визначила згадана Ідеологічна Конференція.

ІІ. Внутрішня політика

1. Провід Українських Націоналістів та Організація Українських Націоналістів керуються у своїй внутрішній політиці засадами національно-державної рації.

2. При цьому ПУН спрямовує свою внутрішню політику на зміцнення Організації Українських Націоналістів, як хребта і стрижня Українського Націоналістичного Руху, який є запорукою успішного розгортання визвольних змагань за привернення суверенности Українській Соборній Державі.

3. Четвертий ВЗУН відмічує заходи ПУН, пороблені ним у дусі вирішень Третього ВЗУН у напрямі загальної консолідації, зокрема схвалюючи звернення Голови ПУН і Проводу Українських Націоналістів з нагоди ХХѴ-ліття ОУН щодо привернення єдности Українському Націоналістичному Рухові.

4. Для зміцнення й розбудови Українського Націоналістичного Руху та визвольних змагань, ПУН у своїй внутрішній політиці змірятиме до привернення єдности Націоналістичному Рухові в формі, яку вважатиме найдоцільнішою.

5. В загально-національній внутрішній політиці ПУН, виходячи з засади власних сил народу, поробить усі заходи, щоб утримати консолідацію в державному Центрі з Українською Національною Радою на чолі під умовою збереження нею національно-державної рації, яка узмістовлюється у визвольних змаганнях за привернення суверенности Українській Соборній Державі.

6. Вдержуючи консолідацію в Державному Центрі, ПУН поробить усі заходи для завершення тієї консолідації включенням до Української Національної Ради тих політичних партій і середовищ, які сьогодні стоять ще поза нею, хоч мають усі дані належати до Української Національної Ради.

7. Якщо політика Української Національної Ради не буде відповідати національно-державній рації, або якщо на перешкоді завершенню консолідації стоятиме структура Української Національної Ради, тоді ПУН повинен шукати таких форм концентрації національних сил, які найкраще відповідали б вимогам української національно-державної рації.

8. Заки прийде до всенаціональної концентрації сил, ПУН поробить усі заходи для відновлення Нарад Політичних угрупувань, започаткованих 25 червня 1952 року, щоб тим шляхом вдержати внутрішнє порозуміння щодо правопорядку серед української еміґрації і щодо спільних виступів у міжнародній визвольній політиці.

ІІІ. Суспільно-громадська ділянка

1. ПУН допоможе всім громадським організаціям та установам, що стоять на позиціях організованого українського націоналізму, в їх розбудові і закріпленні на їхніх теренах.

2. Четвертий ВЗУН стверджує потребу співпраці і координації діяння в суспільно-громадській ділянці на всіх теренах і доручає Проводові Українських Націоналістів устійнити форми, відповідні для кожного терену.

3. Четвертий ВЗУН відмічує почесну ролю української жінки в Вирощуванні нових поколінь на повновартних членів нації, з чого випливає історична відповідальність українського націоналістичного жіноцтва.

4. Четвертий ВЗУН звертає увагу на потребу поглиблення духового зв’язку націоналістичного жіноцтва на еміґрації з українським жіноцтвом на рідних землях і заохочує українських націоналісток до вивчення проблем і стану української жінки в УССР.

ІV. Ділянка молоді

1. Четвертий ВЗУН стверджує, що українська молодь завжди стояла в аванґарді боротьби за державну незалежність України, виявляла й виявляє незрівняний героїзм у боротьбі з окупантами нашої Батьківщини.

2. Четвертий ВЗУН відмічує, що головний масив української націоналістичної молоді залишився в Україні, де за відданість визвольній ідеї і за революційно-підпільне діяння постійно наражений на удари з боку московсько -большевицького окупанта. Тій молоді Четвертий ВЗУН висловлює свій подив і признання за її видержливість на стійках Української Національної Революції.

3. В наслідок національного гнету та соціяльно-економічної системи большевицького окупанта скріплюється серед української молоді і студентства дух резистансу.

4. Молодь в Україні, зокрема та її частина, що силою обставин перебуває в комсомолі, але не діє на шкоду українському народові, визволившися з-під впливу комуністичної системи виховання, стане кадром у будові та закріпленні української держави.

5. Почерез своє діяння і засоби виховання ОУН підносить рівень національної свідомости серед української молоді в краю і на чужині, виховуючи її в патріотичному і національно-державницькому дусі.

6. Молодь, що народилася і виростає на чужині, становить помітну підпору Воюючій Україні. В лавах сестринних націоналістичних організацій стоїть вона пліч-о-пліч з ОУН у її боротьбі, хоч і зберігає свої питоменності й обов’язки супроти країн свого народження.

7. Своєю працею і діянням українська націоналістична молодь і студентство будуть змагати до єдности української молоді різних політичних середовищ на

чужині, які стоять на позиціях державної суверенности України.

Ѵ. Крайова ділянка

1. Четвертий ВЗУН клонить голови перед світлою пам’яттю тих, що впали на стійках у боротьбі за волю України і висловлює співчуття стражданням і горю тих, що по них залишились, та свою глибоку пошану друзям-інвалідам.

2. Четвертий ВЗУН стверджує, що боротьба українського народу в усіх її формах і відгалуженнях являється головним чинником визвольної політики Організації Українських Націоналістів.

3. Четвертий ВЗУН стверджує незмінність одвічних імперіалістичних прямувань Кремля всіми доступними засобами втримати Україну в існуючій політичній та соціяльно-економічній системі, проти чого український нарід бореться всіми своїми силами.

4. Сучасний стан на рідних землях і нові тенденції міжнароднього життя, що узмістовлюються в концепції коекзистенції, вимагають від українства всенаціональної концентрації сил і нових методів боротьби в Україні та поза її межами.

ѴІ. Військова ділянка

1. Четвертий ВЗУН стверджує, що єдиним шляхом для привернення суверенности українській соборній державі є боротьба всього українського народу, а зокрема його збройних сил.

2. Для успішного завершення визвольної боротьби потрібне мобілізування всіх українських військових кадрів без уваги на те, з якої армії вони походять. Для переведення цього завдання ПУН подбає про створення Українського Військового Центру на всеукраїнській базі, забезпечуючи необхідні для цього передумови.

3. Четвертий ВЗУН доручає Проводові Українських Націоналістів докласти всіх старань для використання всіх можливостей вишколу українських військових фахівців.

4. Четвертий Великий Збір Українських Націоналістів апелює до українців, колишніх вояків, щоб вони в ім’я грядучих завдань супроти Батьківщини створили суцільний вояцький фронт.

ѴІІ. Зовнішня політика

1. У взаємовідносинах між вільним світом і комуністичним бльоком відбуваються нові процеси, що починають викристалізовуватися в концепції коекзистенції двох ворожих собі світів.

2. Поскільки ця концепція набирає форм практичної політики, вона являється великою загрозою для вільного світу взагалі, а для визвольної боротьби така концепція України й інших Москвою поневолених народів зокрема, демобілізує сили вільного світу, а рівночасно зміцнює позиції московсько-большевицького імперіялізму.

3. В обличчі такої політичної дійсности поневолені Москвою народи повинні в своїй визвольній боротьбі змагати до створення спільного політично-революційного фронту. Предметом співпраці українських керівних центрів з центрами поневолених народів є координація революційного діяння в їх країнах та політичної акції на міжнародньому форумі.

4. Українська міжнародня політика повинна докласти всіх зусиль, щоб протидіяти московсько-большевицьким та іншим акціям, що діють з приспати чуйність вільного світу та на шкоду українським інтересам.

5. Американська політика щодо народів СССР стоїть під знаком засади самовизначення народів, але не займає становища до їх самостійности в майбутньому. Цю позицію під назвою «непередрешенства» використовує російська еміґрація через американські «приватні кола », щоб гальмувати українську визвольну політику. Українці рішуче відкидають «напередрешенство» для себе та домагаються чинної підтримки визвольним змаганням українського народу, розкриваючи затії російських імперіялістів та їхніх союзників.

6. Українська міжнародня політика повинна в своїй акції наголошувати факт приналежности України до Організації Об’єднаних Націй та підкреслювати, що впорядкування міжнародніх відносин та осягнення справжнього замирення в світі неможливі без визволення поневолених народів, а головно без віднови суверенности України.

7. Нав’язуючи до еволюції міжнародніх відносин, зумовлених об’єктивними обставинами взаємозалежности між народами та вимогами їх відборонности, українська міжнародня політика підготовляє організування реґіональних блоків Східньої Європи з участю України та включення їх у більші міждержавні об’єднання.

8. Для успішности української акції на міжнародньому форумі необхідно, щоб вона провадилася узгіднено, спільними політичними й революційними силами.