Голові Українського інституту

національної пам’яті

Алфьорову О.А.

ЗВЕРНЕННЯ

Шановний Олександре Анатолійовичу, як вам відомо, в Збройних Силах України існує традиція називати свої військові з’єднанням та частини на честь видатних українських воєначальників минулих часів.

І тому серед чинних військових з’єднань ЗСУ є 53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха, 24 окрема механізована бригада імені короля Данила, 92-га окрема штурмова бригада імені кошового отамана Івана Сірка, 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи, 26-та артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, 110-та окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, та інші. Тим самим сучасна незалежна Україна не тільки вшановує пам’ять видатних українських воєначальників, але й відновлює свій історичний зв’язок з попередніми українськими державними утвореннями які були створені українською нацією впродовж віків.

До недавнього часу даною справою займалась виключно Міністерством Оборони України без необхідності залучення до цього процесу УІНП. Одначе після того, як набув чинності Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», все змінилось. Так відповідно до вищезгаданого закону, а саме статті 15 “Повноваження інших центральних органів виконавчої влади у сфері державної політики національної пам’яті Українського народу”, встановлено, що Міністерство оборони України “ініціює присвоєння з’єднанням, військовим частинам, вищим військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України та об’єктам права власності, які за ними закріплені, імен фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій з урахуванням рекомендацій Українського інституту національної пам’яті”.

А отже з моменту набуття чинності вищезгаданого закону Міністерству Оборони України задля реалізації ініціативи з присвоєння будь-якому військовому з’єднанню чи частини ЗСУ імені фізичної особи необхідно отримати рекомендацію УІНП.

Не менш важливим є те, що відповідно до вищезгаданого закону УІНП наділений необхідними повноваженнями для діяльності та взаємодії з органами державної влади України з питання реалізації законодавства у сфері національної пам’яті українського народу. Так відповідно до статті 14 вищезгаданого закону встановлено, що УІНП “8) координує, ініціює та бере участь у діяльності органів виконавчої влади у сфері національної пам’яті, взаємодіє з органами місцевого самоврядування, погоджує акти інших органів у межах компетенції та скликає дорадчі органи, ініціює міжвідомчі рішення”.

А відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» встановлено, що “1. Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України”. А отже УІНП має  повноваження координувати, ініціювати та брати участь в діяльності Міноборони України у сфері реалізації ним політики національної пам’яті українського народу.

Також відповідно до вищезгаданого закону УІНП є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері національної пам’яті Українського народу, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. А отже завдяки законодавчим змінам УІНП отримав можливість краще реалізовувати мету державної політики національної пам’яті українського народу яка встановлена вищезгаданим законом, як “…формування спільного розуміння минулого шляхом відновлення та збереження національної пам’яті, підтримки досліджень з історії України та її популяризації для зміцнення єдності Українського народу”.

При цьому серед основних завдань державної політики національної пам’яті українського народу які встановлені в статті 6 вищезгаданого закону,  є “5)збереження пам’яті про історію українського державотворення, етапи боротьби за відновлення державності та поширення відповідної інформації в Україні та світі”, та “6) увічнення пам’яті про: осіб, які брали участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, опорі тоталітарним режимам, зокрема у Війні за Незалежність України, борців за незалежність України у XX столітті”. Також відповідно до статті 7 вищезгаданого закону до основних напрямків державної політики національної пам’яті українського народу входить “1)здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті про визначних осіб та події в історії Українського народу” та “6) організація всебічного вивчення історії українського державотворення, етапів боротьби за відновлення державності та поширення відповідної інформації в Україні та світі”.

А отже присвоєння чинним з’єднанням та військовим частин ЗСУ імен фізичних осіб які належали до осіб які відповідно до чинного законодавства України визнаються борцями за незалежність України у XX столітті відповідає основному завданню та напрямку державної політики національної пам’яті українського народу. Важливим також є те, що реалізація подібних ініціатив також буде відповідати нормам Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», бо відповідно до статті 5 встановлено, що “4. Держава та органи місцевого самоврядування сприяють увічненню пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті,…”Не менш важливим є те, що реалізація подібних ініціатив також буде відповідати основним завданням УІНП які встановлені в постанові Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 684 яким було затверджено «Положення про Український інститут національної пам’яті», серед яких є “здійснення комплексу заходів з увічнення пам’яті учасників українського визвольного руху, Української революції 1917-1921 років, воєн,..” та “популяризація історії України, її видатних особистостей”. а також й “формування у громадян України патріотизму, національної свідомості, активної позиції”.

Враховуючи вищевикладене, вважаємо доречним, щоб УІНП звернувся до Міністерства Оборони України з обґрунтованим поданням (пропозицією) та рекомендацією ініціювати присвоєння 95-тій окремій десантно-штурмова Поліській бригаді ЗСУ, яка дислокується в Житомирі імені видатного діяча українського національно-визвольно руху XX століття підполковника Армії УНР Сціборського Миколи Орестовича (28 березня 1898 р. Житомир — 30 серпня 1941р. Житомир). Витяг біографії підполковника М.Сціборського з української наукової енциклопедії буде зазначена в додатку до даного звернення.

Лише зазначимо, що дана пропозиція є доречною, справедливою, та досить символічною, бо підполковник М.Сціборський не тільки народився в Житомирі, але, і на жаль, саме в цьому місті трагічно обірвалось його життя. А у 2016 році рішення Житомирської міської ради підполковнику М.Сціборському було надано почесне звання “Почесного громадянина Житомира”.

При цьому вважаємо доречним нагадати, що підполковник М.Сціборський за дорученням Голови ОУН й Проводу українських націоналістів полковника А. Мельника направлявся разом з похідною групою ОУН до Києва, щоб створити там Українську Національну Раду, яка повинна була відновити незалежність Української Держави в 1941 році. Одначе до Києва підполковник М.Сціборський так і не дібрався, бо був підступно вбитий на одній з вулиць Житомира ворогом українського народу.

Все своє життя підполковник М. Сціборський присвятив реалізації ідеї створення незалежної Української Держави та звільнення українського народу від поневолення. Саме тому вкрай важливо, щоб 95-та окрема десантно-штурмова Поліська бригада ЗСУ яка дислокована в місті Житомир була названа на його честь. Тим самим це дозволить гідно вшанувати видатну особистість українського національно-визвольного руху XX століття, та стати додатковим чинником який дозволить сформувати у громадян України які проходять військову службу у вищезгаданій бригаді патріотизм, національну свідомість та активну громадську позицію.

Розуміючи те, що УІНП зараз спрямовує свої сили задля приведення підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Положення про УІНП, у відповідність до Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», ми не вимагаємо від УІНП розпочати негайну  підготовку вищезгаданого подання та рекомендації до Міністерства Оборони України у справі присвоєння 95-тій окремій десантно-штурмова Поліській бригаді ЗСУ імені підполковника Миколи Сціборського.

Одначе приведення нормативно-правових актів України у відповідність до вищезгаданого закону може тривати декілька тижнів або навіть місяців. При тому потрібно зазначити, що навіть наявність в чинних нормативно-правових актах певних колізій, не може стати на перешкоді та заваді для реалізації вищезгаданої ініціативи. Бо відповідно до статті 3 вищезгаданого закону встановлено, що “Якщо законом України, іншим нормативно-правовим актом встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила, встановлені цим Законом.”

Також вважаємо доречним наголосити, що 30 серпня 2026 року виповнюється 85 років з дня вбивства підполковника Армії УНР Миколи Сціборського. І ми вважаємо, що УІНП має всі повноваження та можливості допомогти реалізувати вищезгадану ініціативу до настання цієї трагічної дати.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про звернення громадян», Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 684 «Деякі питання Українського інституту національної пам’яті», Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», Прошу Вас:

1.         Доручити уповноваженим співробітникам УІНП підготувати (розробити) обґрунтоване подання (пропозицію) та рекомендацію до Міністерства Оборони України ініціювати присвоєння 95-тій окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді ЗСУ імені підполковника М.Сціборського.

2.         Направити підготовлене (розроблене) подання (пропозицію) та рекомендацію УІНП до Міністерства Оборони України.

Прошу Вас надати відповідь на моє звернення у строк передбачений чинним законодавством України у спосіб направлення відповіді на мою електронну адресу зазначену в даному зверненні.

З повагою

Богдан ЧЕРВАК,

Голова ОУН

Додаток: Коротка біографія підполковника Миколи Сціборського.

Коротка біографія

Сціборського Миколи Орестовича

Опублікована: Енциклопедія історії України: Т. 9. Прил – С / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2012. – 944 с.: іл. С. 926 – 927.

Сціборський Микола Орестович (псевдоніми — Рокош, Житомирський, Органський, Луцький, Юрій; 18.03.1897—30.08.1942) — теоретик українського націоналізму, учасник українських визвольних змагань 1920-х та 1940-х рр., підполковник (1924). Народився в місті Житомир у сім’ї православних українців Ореста Михайловича та Євдокії (у дівоцтві — Глинка). 1915 закінчив 6 класів 1-ї Житомирської гімназії. Під час Першої світової війни призваний до російської армії однорічником 1-го розряду. 1916 закінчив школу прапорщиків. Служив у 1-му лейб гренадерському полку. Під час бойових дій був отруєний газами та двічі поранений, унаслідок чого визнаний інвалідом зі втратою 50 % працездатності. Нагороджений орденами св. Анни 4-го і 3-го ст. та св. Станіслава 3-го ст., а також Георгіївським хрестом 4-го ст. Службу в російській армії закінчив у чині поручика на посту командира батальйону. 1 жовтня 1917 перейшов на службу до військ, підпорядкованих генеральному секретаріату військових справ УЦР. Був ад’ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені М.Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії Української Народної Республіки 1919. 21 листопада 1920 як старшина Армії УНР інтернований на території Польщі, перебував у таборі інтернованих у Каліші. На еміграції проживав у Чехословаччині та Франції. У червні 1924 закінчив річні курси Академії Генштабу Армії УНР та був зарахований до Генштабу. Того ж року вийшов у відставку. 9 квітня 1929 закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах (Чехословаччина) за фахом інженер економіст. Один із засновників і провідник Легії українських націоналістів (1925—29). Член Проводу українських націоналістів (1929). Голова 1-го Конгресу українських націоналістів (1929). Організаційний і пропагандивний референт Проводу українських націоналістів. Організатор інформаційної пресової служби Організації українських націоналістів. Засновник органу Проводу українських націоналістів “Розбудова нації” (1928—34). Співробітник націоналістичних часописів “Державна нація”, “Сурма”, “Українське слово” та ін. Один із творців теорії солідаризму і корпоративного державного устрою, співавтор проєкту конституції Української держави. Автор низки праць із теорії й практики державотворення та українського націоналізму: “ОУН і селянство” (1933), “Націократія” (1935), “Україна і національна політика Совітів” (1938), “Демократія”, “Сталінізм” (1938, 1941, 1947), “Земельне питання” (1939) та ін.

Після розколу ОУН підтримав Голову ОУН й Проводу українських націоналістів полковника А.Мельника. На початку радянсько-німецької війни 1941—45 виїхав до Києва у складі Похідної групи ОУН. Загинув разом з О.Сеником на одній із житомирських вулиць за нез’ясованих обставин.