У цьому 2023 році виповнюється 11 років від дня смерті останнього Президента Української Народної Республіки в екзилі, Голови Проводу ОУН, Голови Фундації ім. О. Ольжича, Президента Видавництва імені Олени Теліги Миколи Плав’юка (5.06.1925 — 10.03.2012).
Перше активне ставлення до ОУН у Миколи Плав’юка визначилося у вересні 1941 року, він товаришував із хлопцями, яких згуртував Степан Касіян, повітовий провідник ОУН у Снятинському районі. Тоді Миколу Плав’юка прийняли до лав юнацтва ОУН. І все своє свідоме життя Микола Плав’юк присвятив ОУН.
Микола Плав’юк згадував, як під час війни він зустрівся з Тарасом Бульбою-Боровцем і Олегом Штулем-Ждановичем:
І ось Бульба-Боровець сидить перед ним…
А Олег Штуль-Жданович…Його ім’я асоціювалося з діями усієї ОУН, а перед усім – з боротьбою за український Київ, де найкращі кадри Організації виявили таку високу жертовність у 1941 – 1945 роках.
Аж ось Олег Штуль-Жданович підійшов до Миколи Плав’юка і, знявши рушницю, сказав:
- “Друже Миколо! Передаю мою повстанську рушницю. Повертайтеся в Україну і продовжіть нашу справу.”
Не судилося тоді Плав’юку так швидко повернутися в Україну…Але Олег Штуль-Жданович, даруючи рушницю, передав Миколі Плав’юку своєрідну естафету націоналістичного керманича. До останнього дня Микола Плав’юк був вірний його заповіту.
Микола Плав’юк згадував, що в 1967 році світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл опублікував і передав за кордон самвидавний збірник “Лихо з розуму”, де були зібрані портрети двадцяти “злочинців” з української інтелігенції, які постраждали у 1965–1966 рр. за свою любов до України, її мови та культури. В. Чорновіл опублікував біографії кожного з в’язнів, уривки їхніх творів, листи з таборів. Покарання не змусило себе чекати. У листопаді 1967 року Чорновіл був уперше засуджений до 6 років колонії суворого режиму.
У Парижі книга вийшла мовою оригіналу. Звідти потрапила на американський континент, її вирішили перекласти на англійську – з тим, щоб видати наступного року найпоширенішою світовою мовою значним накладом і таким чином оповістити весь світ про нові репресії в Україні.
Книга «Лихо з розуму» потрапила до рук св. п. Миколи Плав’юка і справила на нього велике враження. Він казав, яку треба мати мужність і силу, аби ставати на прю з могутньою державною машиною безжальної тоталітарної сили.
Тоді в Тегерані у 1968 році була скликана окрема сесія Комісії з прав людини ООН. Вирішено було, що при тій нагоді в Тегеран поїде делегація від СКВУ і доведе до широкої громадськості інформацію про становище з дотриманням прав людини в Україні
Отже, делегація від’їхала до Тегерана і взяла з собою видану англійською мовою книжку В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму», книжку Івана Коляски «Освіта в Совєтській Україні» (видана 1968 р.) і Меморандум СКВУ.
Книга В’ячеслава Чорновола викликала справжню бурю серед української еміграції. Вона стала наочним свідченням нового національно-політичного руху, який уже почав діяти в Україні. З іншого боку, ця книжка вказувала, що переможець Другої світової війни Радянський Союз переживає внутрішні ускладнення, міжнаціональну кризу, яка рано чи пізно мусить призвести до розвалу імперії. З цього огляду вирішено було ще раз видати книжку англійською мовою, що і здійснило Українське національне об’єднання. Уривки з книжки перед цим надрукувала газета «Телеграм», і вони стали сенсацією серед американо-канадських читачів. (Тоді американські видавництва зацікавилися книжкою, і вона вийшла під назвою «Chornovil Papers».)
Делегація не лише поширювала книгу В’ячеслава Чорновола, а в диспутах, обміну думками з представниками урядів інших країн довела, що в Радянському Союзі масово порушуються права людини і права української нації.
Слід зазначити, що приїзд делегації СКВУ на окрему сесію ООН до Тегерана став повною несподіванкою для представників Радянського Союзу , а отже й викликав серед них певну розгубленість.
Розповідаючи історію поширення книги В’ячеслава Чорновола «Лихо з розуму» на заході, Микола Плав’юк зазначав, що книга мала далекосяжні наслідки, бо стала вагомим свідченням реального стану справ у Радянському Союзі з правами людини та змінила ставлення світу до радянської імперії і стала вагомим чинником наближення її розпаду.
У п’ятдесяті роковини трагічної смерті основоположника Організації Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця, у травні 1988 року в Ноттінгамі, Великобританія, відбувся Одинадцятий Великий Збір Українських Націоналістів. Доповідачі на ВЗУНі ствердили, що «гласність» і «перебудова» сприяли черговій «відлизі» у Радянському Союзі. Великий Збір Українських Націоналістів востаннє в історії проходив поза межами України. Його учасники відчували, що Україна скоро стане незалежною державою.
У кінці своєї роботи Великий Збір Українських Націоналістів втретє обрав Миколу Плав’юка Головою Проводу ОУН.
І от першого грудня 1991 року відбувся всенародний референдум, на якому понад 92% громадян України сказали своє чітке і неоднозначне «Так» Незалежності України і «Так» – власній Державі.
Тепер ОУН треба було діяти на рідній землі. 18 січня 1992 року після сорока восьмирічної вимушеної перерви Микола Плав’юк ступив на рідну землю.
Микола Плав’юк був Президентом УНР в екзилі і одночасно Головою Організації Українських Націоналістів. У цьому поєднанні немає нічого дивного. Бо якщо Президент не захищає національних інтересів своєї нації, свого народу, він просто не має права обіймати президентську посаду.
Президент України повинен бути націоналістом своєї держави, бо він захищає національні інтереси Української нації, українського народу.
Якщо говорити про концепцію діяльности ОУН в Україні, то вона складалась, в основному, з таких елементів. Перш за все: поширити серед українського суспільства правильну інформацію про те, хто такі українські націоналісти, тобто намагатися розвіяти той стереотип радянських часів, в результаті якого складалася негативна уява про українських націоналістів. Друге – пізнати розвиткові тенденції саме під кутом потреб української нації, Української Держави. В обставинах незалежної Української Держави роль, завдання і методи праці ОУН не могли бути такими, як за умов окупації, підпілля. Це нові обставини, за яких має діяти ОУН в Україні.
Програма ОУН підкреслює основні засадничі принципи українського націоналізму та його державотворчу роль на новому етапі будівництва Української Держави. Вона вказує, що націоналістична ідея завжди жила в українському народі.
Тобто український націоналізм – то є насамперед любов до Батьківщини, піднесена на рівень самопосвяти і самопожертви.
Свою діяльність у Києві Микола Плав’юк розпочав зі створення Фундації ім. О. Ольжича.
Новостворена Фундація взяла на себе обов’язок допомогти у формуванні різних організаційних структур ОУН – починаючи із самої організації і до Жіночого товариства ім. Олени Теліги та студентського Товариства «Зарево».
За дорученням Миколи Плав’юка почала в Україні виходити газета «Українське Слово», спершу у Львові, а пізніше у Києві.
Фундація ім. О. Ольжича була засновником не лише газети «Українське Слово», а також співзасновником Видавництва імені Олени Теліги, журналу «Український Засів», сприяла появі журналу «Смолоскипи». Вона заснувала ще журнал «Розбудова Держави».
Увійшовши у ритм сучасного політичного і громадського життя в Україні, ОУН та всі її структури розгорнули широку і всебічну дію, передусім у сфері поширення національної свідомості серед населення. Було влаштовано цілу низку наукових конференцій, систематично виходили газети, журнали, бюлетені, а Видавництво імені Олени Теліги видало велику кількість дуже потрібних книжок.
Отже впевнено і потужно Микола Плав’юк увійшов у політичне життя України.
З великою вдячністю ми згадуємо час, коли ми працювали із нашим Президентом. То був найкращий час для нашого Видавництва. Пам’ятаю, як він приходив до нас і завжди питав, скільки вийшло у нас книжок, цікавився тематикою, пропонував нові теми, допомагав матеріально.
Микола Плав’юк особисто дбав про те, щоб матеріали про попередників – голів Проводу – полковника Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Олега Штуля-Ждановича, Дениса Квітковського були видані і поширені в Україні, як борг вдячності своїм великим попередникам. Крім перевиданого збірника творів Олени Теліги, у видавництві вийшла ґрунтовна праця, упорядкована професором Надією Миронець, «Олена Теліга. О краю мій…». За його сприяння побачило світ чимало інших книг, таких як: Данило Шумук «Пережите і передумане», Анатолій Русначенко «Національно-визвольний рух в Україні», Володимир Романцов «Український етнос: на одвічних землях та за її межами», Володимир Маруняк «Українська еміграція у Німеччині і Австрії по Другій світовій війні» тощо. Професор Володимир Сергійчук написав для видавництва цілу серію книжок, пов’язаних із постаттю Симона Петлюри і його добою, і ще було видано багато інших книг.
Микола Плав’юк доклав усіх зусиль, щоб здійснити мрії, бажання, заповіти чи доручення своїх попередників і щоб ідеї українського націоналізму стали природною потребою суспільства в Україні назавжди.
Гідною пам’яттю Миколі Плав’юку мають бути газета «Українське Слово», а також книги, які вийшли у нашому Видавництві імені Олени Теліги і сприяють піднесенню національної свідомості українського народу.
Колишній головний редактор Видавництва імені Олени Теліги,
Заслужений працівник культури України Ольга Веремійчик