Без перебільшення нову яскраву сторінку в історію України вписало святкування 100-літнього ювілею Героя України, славетного сотенного Березівської сотні ОУН УПА Мирослава Симчича Кривоноса. На думку одного з учасників цього дійства ця урочистість мала б відбутись у Києві, в палаці культури Україна, бо воно не регіональне, а загальнонаціональне. Але дякуємо Богу і владцям Прикарпаття і за цей вагомий патріотичний здвиг, про який потрібно б детально і якнайширше оповісти в ЗМІ. В рамках газетної кореспонденції я розповім про найпосутніше.

Розпочалось свято в Коломиї біля пам’ятника сотенному Мирославу Симчичу Кривоносу, спорудженому 15 років тому, тобто до 85-річчя ювілянта. Пам’ятник встановили в невеличкому скверику, затиснутому старими будинками і новими будовами з високими кранами і різними будівельними прибамбасами. А неподалік, через дорогу = помпезна площа героїв, тобто тих окупаційних карателів, які прийшли на зміну фашистам і стали для українців ще жорстокішими ніж фашисти. Серед учасників свята звучали критичні зауваги про те, що місцевій владі слід би рішучіше деколонізувати велику площу майже в середмісті, що тут можна було б збудувати, приміром, реабілітаційний центр чи лікарню для теперішніх героїв російсько-української війни, або Пантеон слави нашим українським героям.

Після покладання квітів до пам’ятника Кривоносу, освячення його і молебня, проведеного священиками Коломиї і капеланами ЗСУ, учасники свята, до яких приєднались сотні коломийців і гостей міста, дружно попрямували до пятиповерхівки на бульварі Лесі Українки, де мешкає Кривоніс з дружиною Раїсою. Могутня коляда прозвучала над Коломиєю. Колядників радо зустріла дружина Кривоноса Раїса. Розчулена жінка вдячно приймала численні букети живих квітів і подарунки  і запросила всіх до Музею історії міста Коломиї, де відбулось головне дійство.

Завдяки високопрофесійній праці і великому досвіду (всіх, кому надавала слово, знає особисто і гідно представляє) ведучої, по-теперішньому модераторові свята Олі Руданець, дійство було скероване в русло змістовного і вільного обміну думками, величальної шани Кривоносу, порівняльного аналізу ретроспекції борців УПА з теперішніми подіями російсько-української війни. Формат зустрічі пані Руданець означила як книгу шани сотенному Мирославу Симчичу Кривоносові, яка яскраво запишеться в історію України.

Від Івано-Франківської Обласної адміністрації ювілянта привітала Світлана Онищук, яка раніше вручила Мирославу Симчичу Кривоносові Золоту Зірку Героя України, а тепер, на святі наголосила, що Герой живе серед нас і ми визнаємо це як спадкоємність поколінь, і ми повинні розуміти якою ціною здобута незалежність України і на кого маємо рівнятись. І ніби в унісон цим словам виступив один із бойових командирів ЗСУ і повідомив, що їхня частина назвалась іменем Героя України Мирослава Симчича Криивоноса. Ольга Руданець підсилила цей патріотичний почин, повідомивши, що ювілянта визнано почесним громадянином не лише Коломиї і Львова, але й Космача, мешканців яких, як і всіх інших жителів Західної України, врятував від депортації і масового знищення переможний бій сотні Кривоноса під присілком Рушір.

Голова Спілки офіцерів України (СОУ) капітан 1- го рангу Євген Лупаков наголосив у своєму виступі, що військові стають героями не тому, що їм так хочеться, а тому, що захищають Україну. Очільник СОУ розповів про багаторічну (понад 20 років) боротьбу Спілки за присвоєння Мирославу Симчичу звання Героя України і повідомив, що як найстаршого за віком і дисциплінованого патріарха Спілки рішенням Проводу СОУ з нагоди 100-літнього ювілею Мирослава Симчича Кривоноса нагороджено орденом рівноапостольного князя Володимира Великого 1-го ступеня і присвоєно звання полковника. Це повідомлення присутні зустріли оплесками.

Від Львівської Обласної ради виступив Святослав Шеремета і вручив для Кривоноса відзнаку 80-ти річчя УПА,  наголосивши, що Кривоніс показав як треба бити москалів.

Від Коломийської влади виступили: міський голова трьох каденцій Ігор Довганюк, Михайло Негрич, голова місцевої міської ради Іван Угрин та теперішній голова міста пан Любомир. Лейтмотивом їхніх привітань була думка про те, що Росія розуміє тільки силу, тому треба їй «дати» так, щоб вона відкотилась у небуття.

До недавна Мирослав Симчич Кривоніс очолював у Коломиї Братство ОУН УПА і проводив велику громадську і просвітницьку роботу, співав у хорі Братства. Його улюблена пісня на слова Івана Мазепи «Ой, горе тій чайці». Його дружина Раїса готує книгу «Співає Мирослав Симчич». Тож хор Коломийської «Просвіти» вшанував ювілянта повстанською піснею «В неділю раненько».

Голова Всеукраїнського Братства ОУН УПА Богдан Борович традиційно нагадав присутнім, що особливо тепер під час російсько-української війни українцям треба бути пильними, бо багато колишніх сексотів ще й тепер працюють проти України. А на екрані в цей час Кривоніс прочитав вірш Т.Г.Шевченка «Розрита могила».

Коли ведуча Ольга Руданець запросила до слова п’ятьох внуків Кривоноса Катерину, Мирослава, Дарину, Андрія і Василя, присутні стоячи привітали їх  бурхливими оплесками. Гідне покоління виростає в сім’ї Кривоноса, бо внуки взяли на озброєння дідусеву науку бути щасливими, маючи лише необхідне. До речі, внук Мирослав, студент історичного факультету Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, написав про свого знаменитого дідуся наукову працю. Об’єднує всіх внуків гордість за свого дідуся і за національну ідею. Ось яких внуків треба виховувати в кожній українській сім’ї.

Від Коломийського театру ім. Василя Симчича присутніх привітали інсценізацією уривка поеми Дмитра Павличка «Космач», присвяченої Мирославу Симчичу. Режисера і актора Коломийського театру Василя Симчича Кривоніс називає «актором, вартим дивізії», бо контактував з ним в часі війни на рівні передачі «штафет» (відомостей, інформації, аналітики), які мали велике значення для Проводу УПА, оскільки Василь Симчич був постійно в гущі подій. Бойовим рефреном прозвучали з вуст акторів слова: «Правда наша – в нашій боротьбі! / Краще смерть, ніж жити у ганьбі. / Тільки так ми можемо здобути / Волю Україні і собі!».

Щирі привітання уродженцю Косівщини Кривоносові виголосила голова Косівської райдержадміністрації Наталія Кучма.

Оскільки Мирослав Симчич Кривоніс є одним із засновників Конгресу Українських Націоналістів(КУН) із змістовним привітанням виступив Голова КУНу Степан Брацюнь, а від КУНу Львівщини – Микола Косівнич.

Отець-капелан Михайло зі Львова у своєму виступі згадав про художника-дисидента Опанаса Заливаху, дружиною якого була Дарія, дочка рідного брата Степана Бандери Василя. З картини Заливахи із зображенням Ангела-хоронителя зробив висновок, що «не сила атолових бомб, а сила Духу захищає Україну».

Тільки на один день відпустили з фронту офіцера ЗСУ, старшого сина Кривоноса Ігоря Симчича. Запрошуючи Ігоря до слова, Ольга Руданець розповіла, що Кривоніс якось висловився про те, щоб Бог допоміг його синові стати Президентом України, бо як будуть при владі такі як його сини, то Україна ніколи не піде московським шляхом. Я стояв поряд з Ігорем і побачив, що він не охочий до славослів’я. Як професійний військовий Ігор Симчич наголосив у своєму виступі, що в нього є важлива робота на передовій; всім присутнім побажав міцного здоров’я, щасливих Різдвяних свят, а москалям = спаленого кремля.

Голова Коломийської міської ради Ігор Довганюк зазначив, що такаго героя як Кривоніс у світі немає: прожив 100 літ і став Героєм України. Будемо пишатись ним як Шевченком чи Мазепою.

З великою шаною сприйняли учасники свята виступ письменника Михайла Андрусяка, який отримав Національну премію ім. Тараса Шевченка за книгу про Мирослава Симчича Кривоноса «Брати грому». Письменник невтомно працює над відкриттям нових сторінок історії України, а його сини захищають Україну на російсько-українській війні.

У своєму виступі я, автор цих рядків, передусім наголосив, що переможний бій сотні Кривоноса під присілком Рушір врятував Західну Україну від депортації, адже дивізія генерала Дергачова спеціалізувалась на цьому виді «воєнних дій», а її очільник отримав звання героя совітського союзу за депортацію кримських татар, чеченців та інгушів (1944 р.), хоча в мемуарній літературі надибуємо звідомлення, що наче б то за участь в російсько-фінській війні (1939 р.). Часова нестиковка вказує на вірогідність першого варіанту. Тим більше, що депортація пройшла «успішно», а фінська кампанія фактично була програшною. Я також наголосив, що людина живе доти, допоки живі плоди її життєдіяльності і, якби моя воля, то я присвоїв би звання Героя України дружині Кривоноса Раїсі, бо якби не вона, то не було б цього величного свята, на що пані Раїса жартома відповіла через декілька днів під час моїх відвідин Кривоноса, що нагорода складається з великої і маленької зірок, тож вона вважає своєю маленьку Зірку Героя України. Оскільки від Березовів, де народився Кривоніс, честь і можливість привітати Героя України випала тільки мені = побіжно припам’ятав ті добрі справи, до яких причетний Кривоніс: встановив пам’ятники всім своїм родичам, в тім числі командирові Гуцульського Куреня Січових Стрільців Грицеві Голинському в Делятині; заснував станицю Братства ОУН УПА, музей УПА  та відновлення криївки-штпабу Березівської сотні УПА в Середньому Березові, яку ми, члени Братства, спорудили своїми руками; вагомо підтримав спорудження і відкриття пам’ятника керівникові Служби Безпеки УПА генералові УПА Миколі Арсеничу в Нижньому Березові.

Через п’ять днів після урочистості ювілею, не зважаючи перетурбації в особистому житті, я привіз до Коломиї мої книги, про які просила пані Раїса. Особливо їй і багатьом учасникам свята сподобалась моя книга «Скеля Українського Духу», яка здобула престижну премію ім.І.Франка у місті Івано-Франківську. В цій книжці я описав, зокрема, судові митарства з реабілітації Мирослава Симчича Кривоноса під назвою «Мученицька реабілітація сотенного УПА Мирослава Симчича Кривоноса». І тепер, коли Кривоносові офіційно присвоїли звання Героя України, в цьому ж суді за іронією долі, майже два роки тривають мої митарства за клаптик землі, що дістався мені в спадщину від мами. Позивач не з’являється до суду, а мені, як законопослушному громадянинові, інвалідові ЧАЕС доводиться вислуховувати в коридорах суду латентні погрози і всякі лякалки, по-єзуїтськи донесені до мого слуху. Стара система цькування «неугодних» діє бездоганно.

Але не про це мова. У квартирі Кривоноса затишно і розмаїто. Герой України Кривоніс вже не може самостійно ходити, погано чує і бачить. Його 100-літній ювілей, мов зоряний птах прошумів над ним, залишивши гучну славу по всій Україні, про що свідчать численні артефакти в його однокімнатній квартирі, обставленій наче музей. З рум’янцями на щоках, без морщин, охайно доглянутий Герой України сумирно лежить на ліжку у вишиванці і наче спілкується із Богом. Проте, коли дружина Раїса нахилиться до його вуха і гучно звернеться до нього, Мирослав озивається до неї з блаженною посмішкою: «Райок, лягай коло мене. Ти моя давня любов». Він цілує дружину палко і ніжно, як в часи їхнього знайомства. Не зважаючи на те, що тоді Мирослав попереджав свою кохану про ті труднощі, які чигатимуть на них, якщо вони поберуться, пані Раїса вдячна долі, що полюбила і до тепер любить свого чоловіка. А всім чоловікам України радить не жаліти своїм коханим ласкавих слів і цілувати їх так палко, як до тепер цілує її Мирослав. Хай усім буде добре! Свято патріарха триває!

Микола Зеновій Симчич