На світанку 28 травня 2015 р., Кіндрат, ризикуючи життям, вибрався на вежу напівзруйнованої шахти й встановив два прапори – державний та ОУН. Йому перехопило дух – з тієї висоти Кіндрат побачив Донецьк і широчезний український степ. Наступного дня він розповів телефоном дружині Галині про цю подію таким схвильовано-радісним голосом, наче сповіщав про кінець війни. Він не сказав: «Я вивісив прапори…» Він сказав: «Ми…»

Через два дні з боку Донецького аеропорту російський танк вистрілив по позиції «Шахта» біля села Водяного. Снаряд прямим влученням пробив стіну і закладене мішками з піском вікно. Кіндрат дістав смертельне поранення. Лікарі ще сорок хвилин боролися за його життя, але Бог цього разу забрав Кіндрата до себе. Він стік кров’ю.

Ось такі справи, братику. Хотілося б тобі багато чого розповісти, але ж ти і так усе бачиш звідти. Хоч за життя ти, мабуть, не встиг прочитати шкільний твір свого семирічного сина Ярослава – твір, який він написав до Дня Героїв. Ярослав його так і назвав – «Незламний тато». Давай, братику, почитаємо його разом:

«Мій тато поїхав на війну. Тато і його друзі б’ються з ворогами у селі Пісках біля Донецького аеропорту… Тато деколи приїздить додому, бо дуже сумує за нами, і мама в цей час просто розцвітає. Ми з сестрою Ангелинкою слухаємо цікаві розповіді про війну. Мені дуже подобається татова форма… Мені дуже сумно, коли тато повертається на передову. Він каже, що мусить воювати до кінця, аж поки Україна не переможе. Мій татусь – патріот, незламний борець за свою Вітчизну. За це я його поважаю і люблю. Повертайся до нас, татку, живим і здоровим».

Ярославчик написав цей твір за п’ять днів до того, як тебе не стане.

Але видиш, братику, якого сина маєш. Радій.

Василь Шкляр

P.S. 29 травня (неділя) у Києві на Аскольдовій Могилі відбудеться вшанування пам’яті бійця ОУН Василя Кіндрацького (Кіндрата).

Початок об 11.30