Ніч… Хлопці сплять. Хтось хропе, хтось сопе, хтось бурмоче через сон. Підрозділ відпочиває…
Десь чути вибухи і кулеметні черги. Автомат лежить поряд біля матраца, кинутого на підлогу. Бронежилет, розгрузки і каска – все, що потрібно сьогодні для солдата.
Хоча, які ми солдати – лікарі, артисти, студенти, юристи, фермери, художники, лісники, водії,, селяни…
Війна зробила нас тими, хто став на захист рідної землі від чужинців. Україна дала нам зброю, щоб зупинити російсьий імперіалізм з його людиноненавистним режимом Путіна – Лаврова – Шайгу. І ми – солдати твої, мамо Україно!
Яка б доля не випала нам, ми до кінця будемо вірні Тобі , наша земле, Тобі – наш народе!
Доки буде битися наше серце, ми будемо знищувати московську нечисть, котра руйнує наші домівки, ракетами стирає наші міста і села, вбиває наших дітей.
Ми не складемо зброї до того часу, допоки останній російський солдат не покине нашу землю живим чи мертвим. Ми стали на цей бій з нашим віковим і заклятим ворогом – Росією!
І ми не здамося, не відступимо, і не станемо на коліна! В нас проснувся дух воїнів, козаків і повстанців. І цей дух є страшним для окупантів!
Помсти бажають наші серця!
Завтра знову буде бій…
І , дай Боже, щоб всі, хто спить сьогодні поряд зі мною, вийшли живими з цього бою!
Боже, як цього хочеться!
А зараз…надобраніч всім!
Роман Коваль,
заступник Голови ОУН