По приїзді в Умань на навчання в Уманський сільськогосподарський інститут Богдан Чорномаз активно займався спортом, пропагував здоровий спосіб життя. В 1972 році брав участь у змаганнях на першість України серед ВУЗів з лижного кросу на 5 км, в результаті Уманська команда зайняла 3-є призове місце.
Під час навчання очолював комсомольську організацію Учбового господарства Уманського сільгоспінституту.
Служив в армії в радіо-технічних військах на Далекому Сході.
Одразу по приїзді в Умань познайомився з відомою в Україні і за кордоном уманчанкою представницею Уряду Центральної Ради Надією Суровцовою і увійшов в групу уманської молоді, яка згуртувалася навколо ідеї Незалежності України і була підтримувана Надією Віталіївною. Як лідер цієї групи був заарештований в 1972 році, оскільки сповідування ідеї Незалежності України в радянські часи вважалося злочином і розцінювалося як націоналізм і антирадянська пропаганда і агітація. Черкаський суд в закритому режимі призначив 3 роки ув’язнення. Відбував покарання в установі суворого режиму ГУЛАГу – Кучинській зоні № 36, яку ще називали Зоною смерті, оскільки вона славилась смертями замучених українських патріотів, серед яких був і відомий поет Василь Стус. На зоні прилучився до групи політв’язнів, які представляли всю Україну – Від Сходу до Заходу, найяскравішими представниками якої були Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк тощо.
Після повернення з ГУЛАГу був обмежений в праві не тільки продовжити навчання у ВУЗі, а й у вступі по-новому. Влаштуватись можна було тільки на «чорну» роботу. 14 років працював В Уманській районній котельні, яка давала тепло на місто, брав участь з ризиком для життя у ліквідації численних аварійних ситуацій, за що зазнавав штрафних санкцій, адже порушував техніку власної безпеки, аби не допустити зупинку подачі тепла на місто і міські підприємства.
З початком так зв. «перебудови» активно включився в процеси відродження Української Незалежної Держави, зрозуміло, що спочатку в місті Умань , а згодом і в усій Черкащині. Крім того був запрошений своїми соратниками, колишніми політв’язнями, у засновники всіх національно-патріотичних організацій всеукраїнського рівня від Товариства української мови ім. Тараса Шевченка до Української Гельсінської Спілки. Справа в тому , що на той час – час розвалу СССР – людей, які б відкрито йшли на створення нової незалежної держави, було дуже мало, адже це загрожувало звільненням з роботи, зупинкою кар’єрного росту, а то і фізичною розправою аж до позбавлення життя. З багатьма друзями і соратниками Богдана Чорномаза так і сталося, сам він був двічі жорстоко побитий.
Тож , з огляду на уманську і всеукраїнську діяльність Б. Чорномаза у відродженні Незалежної України, місто Умань зайняло гідне місце в цій боротьбі серед таких великих обласних міст, як Вінниця, Львів, Тернопіль, Полтава тощо.
Разом із широкою національно-патріотичною спільнотою уманчан Богдан Чорномаз довів, що Умань спокон-віків була осередком демократії і вогнищем боротьби за право українців мати власну державу. Про це він перший і, напевно, єдиний в регіоні, вже будучи кандидатом історичних наук, написав монографії: «Діяльність національно-патріотичного підпілля Уманщини у 1941-1945 роках», «Опір Радянській владі на Уманщині (друга половина ХХ ст.)», «Гайдамацькі повстання ХVІІІ ст. і правда історії» тощо.
Чорномаз Богдан був засновником багатьох національно-демократичних громадських організацій на Уманщині, як от: Народознавче товариство «Берегиня», «Меморіал», «Просвіта», УГС та інші. Він був координатором в Черкаській області Референдуму «За незалежність України», був першим Головою Уманського краєвого РУХу», а потім першим головою Черкаського обласного руху, адже РУХ в Умані утворився значно раніше ніж в Черкасах. Чорномаз Богдан заснував і організував випуск першої самвидавчої газети в Умані «Червона калина» (перші випуски друкувалися в Литві, в «Саюдісі»). Разом з національно-патріотичним активом Умані піднімав питання встановлення пам’ятника М.Залізняку та І.Гонті в Умані, збереження Грекового лісу не тільки як історичної пам’ятки, а як «легенів» міста – рекреаційної зони міста, виступав ще у 90-х роках за експлуатацію власних свердловин питної води, до чого місто сьогодні знову повернулося, адже Білоцерківська труба стала справжньою «трубою».
Богдан Данилович був обраний депутатом Уманської міської ради, де займав активну громадянську позицію, очолював Комісію з перейменування вулиць, з усіх питань голосував в інтересах уманської міської громади.
Колишній політв’язень, кандидат історичних наук, доцент Чорномаз Богдан Данилович тривалий час викладав- історію України в Уманському державному педагогічному університеті. За період з 2005 по 2017 рік видав понад 50 наукових публікацій і понад 10 книг державотворчої тематики.
1948-2021 рр.

Тетяна ЧОРНОМАЗ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *