30 серпня 2020 року патріотична спільнота Житомира та Черняхова вшанувала пам’ять Омеляна Сеника та Миколи Сціборського, які загинули в Житомирі 30 серпня 1941 року.
Біля їх могили, в дворі Свято-Преображенського собору в місті Житомирі, отець Костянтин Гулюк відправив панахиду за загиблими. Із словом виступили: очільниця Житомирської міської “Свободи” Марія Бовсунівська, очільник Житомирської ОУН Андрій Іванюк, очільник Житомирського “Правого Сектору” Леонід Мацієвський.
Свої вірші, присвячені загиблим, прочитала Марія Зіновчук.
Присутніми був виконаний гімн України та покладені квіти на могилу загиблих.
Мої роздуми стосовно подій в Житомирі 30 серпня 1941 року.
30 серпня 1941 року. Чорна дата в історії Організації Українських націоналістів. Атентат в місті Житомирі. Вбивство Омеляна Сеника та Миколи Сціборського….
Багато хто знає чи чув про ці події. Багато кому відомі імена загиблих. Різне до них ставлення. До цих пір точаться суперечки на цю тему та ламають свої списи прихильники та противники різних версій цього вбивства.
Кожна з цих версій є логічно довершеною та має право на життя. Але версії лишаються лише версіями. Що було насправді, хто був замовником та керівником цього вбивства, які підводні течії цих подій- ми ніколи вже не дізнаємося.
Зрозусіло лише одне – Омеляна Сеника та Миколу Сціборського вбили вороги України. Вбили чужими руками. Вбили підло та підступно. Вчинили цей злочин в тому ж стилі, в якому роком раніше розкололи ОУН. Нацькувавши брата на брата. Протиставивши силу, енергію та завзятість молодого покоління досвіду, виваженості, поміркованості, мудрості покоління старшого. Запустивши цим самим механізм самознищення. А щоб унеможливити шляхи порозуміння між поколіннями, пролили між ними кров…..
Сімдесят дев’ять років минуло з тих пір. Багато що змінилося з тих пір. Незмінним лишилось протистояння між українцями. Протистояння на різних рівнях – політичному, релігійному, побутовому, міжособистістному. Наші закляті “друзі” продовжують підливати масла в вогонь, а українці продовжують на це вестися та з величезним ентузіазмом гамселити один одного по мордасам на схвалення та радість цих заклятих “друзів”….
Як на мене, кожна історична подія є для нас певним уроком. Від того, як ми засвоїмо цей урок залежить те, чи зможемо ми піднятися на новий рівень, чи будуть нам цей урок повторювати аж до повного засвоєння.
Які уроки маємо винести та засвоїти ми, українці?
– Маємо усвідомити те, що ми- діти цієї землі. Її доля та її майбутнє залежить від нас самих. І це потрібно лише нам, більше нікому. Завдання фарбованих лисів всіх мастей полягає в тому, щоб грабувати нашу землю та нацьковувати нас один на одного. Коли ми гриземося один з одним, вони тим часом спокійно роблять свою справу.
– Так, ми різні. В цьому наша слабкість, але і наша сила. В залежності від різних умов. Коли ми конкуруємо між собою, ми ослаблюємо один одного, знекровлюємось та самонищимося. Коли ми гуртуємося, ми доповнюємо один одного, стаємо непереборною силою. Ми це поки що погано усвідомлюємо, але це добре усвідомлюють всілякі фарбовані лиси. Тому вони докладають максимум зусиль для того, щоб цього не сталося.
Тому сьогодні, як ніколи, актуально звучать слова Тараса Шевченка:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.

Та слова із Славня ОУН:
Веде нас в бій борців упавших слава –
Для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава –
Вільна, міцна, від Сяну по Кавказ.

Слава Україні! Героям Слава!
Слава Нації! Смерть ворогам!

Андрій ІВАНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *