ОУН у передчасні Другої світової війни Організація вбачала можливість відновлення державної самостійності України. Для участі у державному будівництві, спочатку єдина ОУН, а потім обидві її частини, як під проводом А.Мельника, так і під проводом С.Бандери готували свої похідні групи, котрі мали організовувати адміністративне, господарське та культурне життя включно з створенням українських правоохоронних структур на територіях звільнених від радянських військ.

Приклади по організації української поліції в час німецької окупації українських земель у 1941 р. ми бачимо на Заході України. Один з провідників громадського життя Галичини К.Паньківський писав „Українське громадянство створило з приходом німецького війська по усій Галичині свою міліцію для втримання порядку і безпеки. Ця міліція підлягала місцевим міським або сільським управам. У Львові німці наложили свою руку 2 липня (Львів був зайнятий німцями 29 червня – О.К.), підпорядкувавши міліцію СС-ам. В краю це сталося пізніше, найперше у більших містах на селах аж у серпні”[1]. При формуванні української поліції відчувався брак людей з досвідом служби в поліції, на Галичині за польського панування українців просто не брали до поліції, „а шануючий себе українець не міг працювати у поліції”. Тому „на заклик до поліцистів, жандармів і підофіцерів зголошуватись до служби в міліції відгукнулося мало людей. Зате прийшло багато, понад потребу, молодих сільських хлопців, яким треба було довшого часу для вишколу і службового досвіду. Через те міліція мусила біти імпровізацією”[2]. В середині серпня 1941 р. за наказом генерал-губернатора Генеральної губернії українську міліцію було ліквідовано, натомість створено Українську допоміжну поліцію (Ukrainische Hilfspolizei).

Німці зайняли Київ 19 вересня 1941 р. За словами провідного діяча ОУН професора Ю.Бойка, свідка і учасника подій, “поки військові кола не мали окреслених інструкцій згори, поки партійна керма Райху не вислала на Україну здійснювачів своєї расово-антиукраїнської позиції, військовики, стикаючись на щойно здобутих теренах з українською національною спільнотою, діяли розгублено або з виявами стриманих проукраїнських симпатій”[3].

Для забезпечення життєдіяльності міста та його мешканців у вересні-жовтні 1941 р. було створено необхідні адміністративні  та господарські органи, зокрема міську управу (та районні управи) яку очолив історик О.Оглоблин. На перших порах з числа місцевих громадян та з допомогою прибулих до Києва учасників похідних груп ОУН з якими приїхали такі відомі постаті як О.Ольжич та О.Теліга, було зроблено спроби надати місцевій владі українського характеру, про що свідчить досить широке громадське використання національної символіки – синьо-жовтих прапорів та  герба-тризуба. Політична складова українського життя сконцентрувалася у творенні Української Національної Ради (УНРада) – революційного передпарламенту України, головою якої став М.Величківський, а до складу увійшло значне число українських громадських діячів, вчених, літераторів тощо. З середини вересня почала виходити у Києві газета „Українське слово” (редактор член ОУН І.Рогач).

Окреме і особливе завдання ставилося перед новостворюваною українською поліцією. Справа у тому, що доки Київ перебував під контролем вермахту, то військові дбали про забезпечення війська та щоб із запілля не стріляли „в спину”, а проблеми громадян, життєзабезпечення міста їх обходили мало. Українську поліцію військові сприймали як фактор для них позитивний.

Нещодавно нами виявлений новий документ – звіт одного з організаторів київської поліції – А.Орлика, організаційне псевдо Ксенон. Документ датований 18 липня 1942 р.  і є звітом перед  вищим керівництвом ОУН.

Отож практичні кроки по створенню охоронної міської структури громадянами були зроблені одразу по відступу Червоної армії. Київ був покинутий на призволяще, розпочалися грабування крамниць, складів, установ, приватних помешкань. Про те, що громадськість робила певні заходи по припиненню мародерства свідчить те, що коли у місті дійшло до планового формування  охоронних структур, то вже існував певна група, що намагалася вживати заходів по організації міської поліції.

Першим комендантом Української поліції м Києва був Андрій Орлик[4]. Перед тим він працював у крайовій команді Української міліції у м. Львові, але 1 вересня 1941 р. за рішенням провідників звільнився і незабаром переїхав до Житомира де увійшов до групи членів похідної групи ОУН, яка готувалася до організації української поліції у Києві. Разом з ним відбули чотовий (четар) Володимир Чорний та К.[5]  До Житомира вони прибули 10 вересня прибули де командантом обласної поліції був Григорій Захвалинський.

До Києва А.Орлик разом з двома помічниками прибув 29 вересня. Командування київської поліції розташувалося у будинку по вул. Володимирській 15, де (тут війни розташовувалася київська міліція), але з початком вибухів і пожеж перемістилося з центру міста на Поділ до однієї з шкіл де пробули до початку листопада і повернулася назад на Володимирську 15.

В газеті „Українське слово” від 7 жовтня 1941 р. (ч. 24) подано відозву від 3 жовтня команди української поліції Київської області де від імені коменданта А.Орлика у пункті 1. говориться „Німецькими чинниками довірено мені організовувати Українську Поліцію в Київській області”. Справа у тому, що на початках не було окремих поліційних структур для міста і області, наявна обласна поліція працювала і в Києві. Вся поліція на той час складалася з 45 поліцаїв та 5 слідчих.

Для служби в українській поліції запрошувалися місцеві жителі, для кандидатів ставилися певні вимоги, кандидат мав бути українцем, вільно володіти українською мовою, мати середню освіту, переваги надавалися тим, хто знав німецьку мову, кандидат повинен мати не менше року військового стажу, чи піврічний стаж служби у поліції, добре здоров’я, вік від 21 до 35 років, зріст не менше 165 см. Не приймалися особи, що мали судимості, колишні працівники органів безпеки і члени компартії. При прийомі кандидат надавав наступні документи: заява, автобіографія, військовий квиток, паспорт, трудова книжка, дві фотографії[6]. Подібні вимоги ставилися до кандидатів і у інших містах, швидше за все існували якісь розпорядчі документи на підставі яких і визначено вищенаведені критерії відбору. Треба гадати, як про те свідчить практика львівської поліції, кандидатів, які б відповідали усім вимогам було крайнє мало, зокрема проблематичним для більшості був досвід служби у правоохоронних органах.

Про українську поліцію Києва можна знайти згадки у літературі про Бабин Яр, зокрема в „Энциклопедии холокоста» (К. 2000), яка як будь яка енциклопедія має підсумовувати знання з тої чи іншої теми. А.Круглов посилаючись на іншого автора – Ф. Лєвітаса, пише, що 21 вересня з Житомира „прибула передова команда української поліції на чолі з Б.Коником”. Автор не знаючи української мови і не володіючи лексикою 30-х років, слово команда зрозумів (за аналогією з російським словом), як група, команда[7], тоді коли йшлося про штаб. Тобто за А.Кругловим можна зрозуміти, що прибув загін (десятки, чи сотні осіб), а на справді до Києва прибув штаб, чисельність складу якого обмежувалася кількома особами[8]. Далі А.Круглов, посилаючись на того ж Ф. Лєвітаса повідомляє, що 23 вересня до Києва прибула „козача сотня” (лапки А.Круглова) під командуванням І.Коника.  За інформацією А.Орлика, коли він з двома помічниками прибув до Києва то вони „знайшли 15 чоловік поліції, які того самого дня приїхали з Василькова під командою юнаків К., В. та Б.”. Як бачимо „козача сотня” виявилася групою з 15 осіб і прибула до Києва того ж 23 вересня. Далі А.Круглов помилково вказує, що і Коник і Кедюлич представляли ОУН „бандерівського напрямку”. Обидва вказані члени і Б.Коник і І.Кедюлич належали до провідного активу ОУН під проводом А.Мельника. Буковинський курінь з’явився у Києві   в середині листопада, про це довідуємося зі звіту А.Орлика „приїхали з Бердичева буковинці з яких було сформовано […] курінь, який дістав назву курінь „Буковина”.  Закінчуючи про А.Круглова треба звернути увагу його на некоректність, коли він пише „до 26 вересня у Києві зібралося понад 2 тис. поліцаїв та есесівців”[9]. Кого було скільки зрозуміти неможливо, чи регулярних есесівських загонів чи українських поліцаїв, що тільки-тільки почали формувати міську поліцію[10]. До того ж есесівці вказані другими, як менш значна сила.

Один з агентів радянських спецслужб, що перебував у Києві повідомляв „До організації української поліції арешти виконувалися військовими частинами за завданням комендатури і передавалися до жандармерії для розслідування. Після організації української поліції ця функція перейшла в їхні руки”[11].

1 жовтня до міста прибуло 150 поліцаїв двома транспортами з Житомира. „Ця поліція виглядала жахливо, боса, обідрана, голодна…”. До наявного складу додано добровольців з таборів радянських військовополонених, так що загальне число поліційного гарнізону склало 300 осіб.

Станом на 15 жовтня діяла команда обласної поліції, яка мала організувати окрему міську поліцію. На чолі обласної поліції стояв комендант курінний Григорій Захвалинський (у тексті Звіту позначений ініціалом З.).  Міська поліція до 12 грудня підпорядковувалася обласній і „діставали від неї безпосередньо інструкції та накази”.

13 жовтня міська управа прийняла постанову про утворення 11 районних управ[12],  відповідно міська поліція мала утворити районні відділи, що до середині листопада і було зроблено. Наявний особовий склад поліції творив курінь „Київ”. Про його формування пізніше писав учасник подій, ад’ютант коменданта куреня К.Радзевич „В жовтні або на початку листопада 1941 р. до Києва прибув  курінь війська, зорганізованого з полонених Червоної армії в Житомирі заходами членів ОУН. З приходом цього куреня, який названо „Курінь Київ” я перебрав на себе обов’язки курінного ад’ютанта. Розміщено його в будинку колишньої совєтської міліції на площі Богдана Хмельницького. Команду на куренем взяв на себе сот[ник] О., що виконував їх до кінця 1941 р., себто до часу ліквідації куреня цивільною німецькою владою”[13].

Про формування куреня „Буковина” київської поліції, чи як його частіше називають Буковинського куреня згадує його комендант П.Войновський. Основна частина складу майбутнього куреня „Буковина” на чолі з П.Войновським в середині листопада приїхали до Києва потягом і з вокзалу пішим маршем прибули на Софійську площу де „курінь привітав комендант поліції Захвалинський і тут же почали розподіляти людей. Одна добра сотня, десь сто шістдесят вояків, лишалися тут при поліції. Друга сотня мала готуватися для відбуття на Харків […] кілька груп виділили на Чернігівщину”[14], а з тих людей, які залишилися у Києві „сформували два батальйони, що пішли на Печерськ у казарму, де раніше містилася більшовицька військова частина”[15]. Буковинський курінь, після того як 5 жовтня 1941 р. було утворено УНРаду, як один із зародків планованої національної української армії, склав присягу на вірність Україні перед керівництвом УНРади[16].

В кінці листопада в процесі переходу в місті влади від військових до окупаційної адміністрації Міністерства східних територій, командування українською поліцією київської області і Києва перейшло до командування німецької поліції. Комендантом української поліції став німець гауптман Шиффер (згодом його замінив майор Гензен), а командирами куренів „Київ” та „Буковина” залишилися українці,. Тоді ж остаточно сформовано міську поліцію у формі окремого (третього) куреня. До міської поліції належав також слідчий відділ, котрий „організаційно” підпорядковується міській поліції, а „ділово” підпорядковується СД. До слідчого відділу вдалося проникнути багатьом агентам радянських спецслужб.

За інформацією радянських агентів „у січні 1942 року чисельність української поліції [Києва – О.К.] зросла до 6000 осіб. Українські націоналісти гадали створити з цих куренів національну українську армію”[17].

Командування обласної поліції 1 січня 1942 р. була розформоване, а особовий склад підпорядковано німецькій окупаційній адміністрації. Командний та особовий склад протягом першого року діяльності поліції змінювався. Характеризуючи особовий склад української поліції А.Орлик зазначає „між урядництвом та рядовиками проявляється слаба національна свідомість, але знаходяться також між ними велика скількість елементу національно свідомого та патріотичного, який знає завжди своєї ціли”.

Поруч зі звітом А.Орлика відомо інший документ у перекладі з української мови на російську – „Краткий очерк хода организации украинской охранной полиции г.Киева”[18]. Український оригінал датується 1 липням 1942 р. (звіт А.Орлика має дату 17 липня того ж року). Цей документ у порівнянні з зі звітом А.Орлика містить деякі відмінності і різночитання але в основному інформації є тотожними. Зокрема подано списки командного складу на різних етапах існування київської поліції. Згідно цього звіту „18 козаків” на чолі з Б.Коником прибули до Києва 23 вересня, і згідно зі звітом „ця невелика група була початком” української поліції в Києві, а 29 розпочинає працювати штаб поліції, який того ж дня підпорядковано німецькій охоронній поліції, з 1 жовтня у Києві розпочали функціонувати 4 районних відділи. Наводиться особовий склад командування української поліції. Г.Захвалинський – комендант, І.Кедюлич – заступник, І.Чорний – ад’ютант, А.Орлик – старшина для спеціальних доручень, Л.Мойса – керівник господарського відділу, В.Яхно – лікар та 6 службовців з яких 4 жінки.

Станом на 1 січня 1942 р. штаб української поліції складався з таких осіб: Г.Захвалинський – комендант, І.Кедюлич – заступник, З.Домазар – ад’ютант, А.Кабайда – секретар коменданта, Мельничук – старшина для спеціальних доручень, Л.Житкевич – секретар штабу, Л.Мойса – керівник господарського відділу а також ще 7 службовців.

***

Одначе усі плани та наміри українських націоналістів та свідомих громадян рухатися до набуття реальної державної самостійності в складних умовах війни і окупації не співпадали з нацистськими планами. Окупаційна цивільна влада, що прийшла на зміну військовим, своє утвердження почала хвилею репресій. Члени ОУН, які діяли майже легально, та ті хто підтримував їхню позицію, першими потрапили під її тиск. В кінці листопада 1941 р. заборонено діяльність українського передпарламенту –УНРади, у другій половині грудня ліквідовано „Українське слово”, арештований повний склад редакції на чолі з І.Рогачем, які знайшли незабаром свою смерть у Бабиному Яру. Замість цієї газети почало виходити „Нове українське слово”, яке вже стало просто німецькою газетою українською мовою. Розгромлено спілку письменників, О.Телігу та її однодумців гестапо розстріляло у тому ж Бабиному Яру. Знищено міського голову В.Багазія (наступник О.Оглоблина) та ще кількох співробітників міської управи.

***

Нижче наводимо повний текст звіту А.Орлика. Документ надрукований на друкарській машинці на папері на трьох сторінках. У кінці тексту рукою автора написані слова Слава Україні і Ксенон. При публікації повністю збережено особливості лексики тексту, усунуто лише різнонаписання деяких слів, більшість скорочень розкрито, пунктуація приведена ближче до сучасних правил. Зроблено додаткову розбивку на абзаци.

 

Звіт А.Орлика про організацію української поліції у Києві у вересні-грудні 1941 р.

 

Від 1.7 до 31.41 я працював у Краєвій Команді Української Міліції у Львові. При кінці серпня мені було доручено звільнитися, та приготовитися до виїзду на СУЗ. Дня 1.9.41. я був звільнений і зголосився до виїзду, перед виїздом було мені доручено організовання поліції в Київі та сказано дібрати собі людей до помочі. Зі Львова взяв я зі собою до помочі пор[учник] К. та Ч. на моє прохання, щоб зараз звідси назначили коменданта поліції на Київ, я дістав відповідь, що зараз такого немає, якщо буде то пришлють пізніше і так 8.9.41. ми виїхали зо Львова а дня 10.9. прибули в Житомир. Коли ми приїхали до Житомира то Київ ще не був здобутий.

В Житомирі було мені доручено приготовитися до організовання поліції в Київі а по можливості також і в Київських області, дібрати собі дальше людей до помочі і також мішатися до справ поліції в Житомирі, де був тоді ком[андантом] курінний 3. з яким я зазнайомився через д[окто]р[а] Я. який майже ним кермував. Тут я з курінним 3. обговорив поліційні справи Житомирський поліції, напосивав тимчасові поліційні інструкції та скорочений впоряд для вишколу поліції. Склад Житомирської поліції був слідуючий: командантом обласної поліції був курінний 3., вишкільним гарнізону обласної поліції був Я., який також дер­жав зв’язок з німецькою військовою владою. Крім того у команді поліції працювали

мистціі М. і Р. Командантом міської поліції був місцевий чоловік призвіща його не памятаю. Команадантом строєвої частини м. Житомира був К. зв’язок з поліцією держав д[окто]р Я., який дуже багато причинився що до зорганізовання Житомирської по­ліції. Також богато праці приложив К. який фактично працював у відділі пропа­ганди. Склад гарнізону обласної поліції та строєвої частини міської поліції був 75% з більшовицьких полонених. Ці люди були босі, обідрані, так, як їх на­брали з таборів полонених, не було що їсти, не було води, не було чим накритися спали на соломі, балакали тільки російською мовою, але про те переходили вишкіл, повнили службу, та завжди були бадьорими, між ними було дуже багато патріотично елементу. Тут я бачив великий людей[19] блуд із ЗУЗ, які може і не свідомо сепарувалися від місцевих при обіді сідали до окремішного стола, деякі підшукали собі окремішну столову, щоб тільки не сидіти при одній столі. Це дуже вражало місцевих людей, які почували себе пониженими, мовляв від панів, які приносять “західну культуру”.

В той час вже в області йшла повним темпом організаційно-поліційна робота, висилано організаторів районових поліцій та нав’язувало контакт вже з організованими поліцийними клітинами. Українська поліція в той час підлягало німецькій військовій владі. 15.9.41. представники німецької військової влади, які приготовлялись на Київ звернулися до української поліції щоб їм дати кількох інструкторів для школення поліції на Київ, яка має бути вибрана з таборів сов[єтських] полонених в числі 200 чоловік, а її командантом мав би стати курінний 3. Тепер найважнішою проблемою була справа людей, яких було дуже мало. Треба було дати інструкторів до школення поліції до Київа, зложити поліційний командний склад до Києва, а також залишити когось в Житомирські поліції. В той час в Бердичеві знаходився табор буковинців, яких було 120 чоло­вік, з яких можна було вибрати багато людей до помочі, але німецьке військове командування не хотілось на те погодитися й держали їх в резерві, мовляв з них також буде організуватися поліція на Київ.

Вдалося нам одного старшину Ш. звідтак витягнути, який став заступником 3. на Житомирську область. Рішено було, що: пор[учники] К. і Ч. будуть організувати та школити поліцію на Ки­їв. Курінний 3. залишається дальше командантом Житомирської поліції заки німецька влада не вишле його до Києва, якщо він буде висланий до Києва то командан­том Житомирської обласної поліції стане його заступник Ш., що пізніше так ста­лося. Я маю їхати організувати поліцію м. Києва та команду поліції київської області. Зі мною має їхати Т., як кватирмайстер і як господарчий старшина. Г. як шеф розвітчо-слідчого відділу.

19.9.41.німці здобули Київ, але ми зараз виїхати не могли бо між Київом а Житомиром на річці Здвиж був зірваний міст. 22.9. при помочі зв’язків, які мав К. змогли виїхати до Києва, К., Б. і Г., які вже в Києві знайшли 15 чоловік поліції, які того самого дня приїхали з Василькова під командою юнаків К., В. та Б.

23.9. я також приїхав до Києва з др[угом] К., Р. та Б. за кілька днів також приїхали Т., М., Р. і ще кілька людей. Команда поліції місти­лася по вул. Володимирській 15 в будинку був[увшої] червоної міліції. 24.9.зачав горі­ти Київ і ми мусіли перенестися на Поділ до 19-тої школи. Вже в перших днях наша поліція складалася з 45-ти чоловік звичайної поліції та 5-х слідчих, які пізніше порозбігалися, або було їх розігнано.

Командний склад міської поліції до 1.10, був слідуючий: організатор К., господарчий Т., зв’язковий В., четовий К., бунчужний Б., розвідчо-слідчий Г. Роботи було багато, треба було нести охоронну службу, їсти не було що, спати не було де, а зброї, також не було. Денно приходили сотки людей зі скаргами, з проханнями та по інформації, також треба було приготовити казарми для поліції яка мала приїхати з Житомира. Коло 1.10. приїхало два транспорти поліції з Жи­томира в силі яких 150 чоловік з пор[учником] К. та Ч., а пізніше приїхав 3. з німецьким харчовим та збройним підстар[шиною]. Командантом цієї поліції від німецької влади був призначений гауптман Дідике. Ця поліція виглядала жах­ливо, боса, обідрана, голодна, тільки завдячуючи поручникові К.  чиста й оголена. Цей гарнізон з бігом короткого часу з таборів полонених був доповнений до 300 чол. командантом цего гарнізону став поручник К. його заступником Ч., який пізніше перей­шов до команди обласної поліції, як ад’ютант курінного 3., а на його місце прийшов О., сотенними і четовими були самі місцеві старшини, як сот[ник]. Ш., пор[учник] К. і пор[учник] й інші. Крім того було кілька німецьких підстарший, які завідували німецьким господарством. Гарнізон поліції вже в перших днях свого приходу перебрав охоро­ну заводів та великих підприємств у Києві крім того безупинно провадився поліційний вишкіл та організовання внутрішньо-поліційного життя. До кінця жовтня сяк-так поліційне життя було наладнане. Умовини були тяжкі, ближилась зима, мундурів не було, люди ходили напів босі, харчі слабі, служби було багато поліцистів не ставало навіть на зміну. Деколи стояли без зміни навіть 48 год.

1.10. 41. була зорганізована команда української поліції київської області. З днем 1.10. К. і Т. залишили поліцію. Командний склад обласної поліції був слідуючий: командант кур[іний] З. заст[упник] Я. адютант Ч., господарчо-адм[іністративний]. К. орган[ізаційно]-прес[овий] Д., зв’язковий В., поліційний лікар д[окто]р Я., зв’язку та транспорту Г. та біля 20-ти поліційних урядників і машиністок. У початках команда обласної поліції органі­зувала міську поліцію. І так біля 15.10 була зорганізована міська команда поліції.

Командантом її був назначений пор[учник]  О., якого я дістав з кандидатурою своїм заступником пор[учник] О. назначив пор[учник] Б., який скоро пішов на район. Організа­ційно-персональним став Л., розвідчо-слідчий Г., господарчо-адміністративний, призвіщ не пам’ятаю, та біля 10-ти поліційних урядовців. Міська команда поліції аж до 31.12. 41. підлягала обласній команді та діставали від неї безпосередньо інструкції та накази.

У початках листопада курінь поліційної залоги перенісся з Подолу на Володимирську 15 до команди. Тоді заступником пор[учник] О. став пор[учник] К., а з куреня поліційної залоги частину хлопців було розіслано по районам. Команду над останком куреня роліційної залоги, яким залишилося лиш біля одної сотні поліцистів перебрав О. По переході пор[учника] К. до міської поліції робота пішла дуже живо. Около 15.11. Київ був розділений на 12 поліційних районів. У Кожнім районі було від З0 – 50 чоловік поліції. Командантами районів були в більшості міс­цеві старшини, між ними був також сот[ник] Я. , який приїхав з еміграції та пор[учник] Б. й інші. Київська поліція числила около 500 поліцистів по районам. У половині листопада приїхали з Бердичева буковинці з яких було з формовано другий курінь. Тоді перший курінь був названий кур[інь] „Київ”, якого став командантом пор[учник]  О., другий курінь дістав назву кур[інь] “Буковина”, якого став командантом пор[учник] В., пор[учник]  О. працював в курені “Київ”, до якого був взятий пізніше кур[інь] Буковина, аж до кінця червня. При кінці листопада команду над укр[аїнською] поліцією в Києві перебрала німецька шуцполіцай та прислала гауптмана Шевфера, який обняв команду над обома курінями, до справ міської поліції не дуже то вмішувався, але казав, що міська поліція має йому також підлягати. На спільнім засіданні пол[ковник] німецької поліції сказав, що справа обласної поліції ще не є вирішена обласна поліція може собі  існувати, але їх це нічого не обходить. Тоді курінний 3. перейшов до міської поліції мовляв то для него нижче становище але конкретне, й так як з команди міської поліції стала команда третого куріня, який був розкинений по районам а її командантом став курінний 3., заступником пор[учник]  К., ад’ютантом Ч., інспекційним пор[учник]  О., пізніше сот[ник] М. І так в Києві були три курені поліційні, Курінь „Київ” – пор[учник]  О., курінь “Буковина”  – пор[учник]  В., курінь по районам  – курінний З., який був фактично міською поліцією бо обнимав 12 районів Києва. Також до міської поліції перейшов д[окто]р Я., як лікар міської поліції, слідчий відділ, який досі на­лежав до міської поліції та її підлягав (який радше не хотів нікому підлягати), хотів бути самостійним та тільки співпрацювати з СД. Через порозуміння з гауптмана Шауфера  з шефом СД вирішено, що слідчий відділ організаційно належить до міської поліції, а ділово підлягає СД.

Около 1.12. пор[учник]  О. був примушений стар[шинським] товариським судом за надужиття старшинського права звільнитися з поліції, а на його місце прийшов сотник М. старшинський. Товариський суд до якого входили пор[учник]  В., четар Д. й д[окто]р Я. мав винести акт обвинувачення та подати писемно до відома пор[учник]  О., що мабуть і досі не зробили. У зв’язку з такими змінами обласна команда поліції мусіла бути приготована на розв’язання, тому частину свого урядництва розмістила у міській команді. Командний склад обласний поліції ли­шився слідуючий: командант пор[учник] Я., організаційно-персональний чер. Д, господ[арсько]-адміністративний юнак П., зв’язковий з областю П., розвідочно-слідчий Г. та дві друкарки. Пізніше на моє жадання, як команданта обласної поліції прийшов полк[овник]  К., який по кількох днях захворів та мусів відійти.1.1.42. команда обласної поліції була розв’язана у зв’язку з приходом німецької цивільної влади та новим адміністраційним поділом.

Робота обласної команди поліції від 1.10.41 до 1.1.42.

1.Зорганізовання поліції в Києві.

2. – ” – в київській області

3.Урядове розіслання обласних, міських, та районових комендантів та організаторів української поліції по різних областях та осередках України, як Полтави, Харкова, Сум, Чернігова, Дніпропетровська, Сталіна, Кременчука, Кіровограда, Миколаєва та інших міст та районів. Вислані люде приїзджали урядово і мали сякі такі можливості праці та свобідного руху тільки треба бу­ло нав’язати контакт з громадянством та розбудовувати організаційну сітку, треба було видержати, на становищах та при першій невдачі не втікати.

4.Робота поліційно-пропагандивна: інструкції, відозви, оголошення та ріжні накази.

Трагедія слідчого відділу в половині грудня, арештовання Г. та його секретарки С. та К. німецькою поліцією СД. С. і К. у коротці були випущені, а доля Г. та його секретарки невідома. Пізніше арештовання С. та його втеча, дальше арештовання буковинців С. та С. з Г. так сталося і інакше статись не могло.

По здобуттю німцями Києва більшовицькі агенти старалися утиснутись до установ, а тим більше до української поліції, щоб мати змогу з відтам робити свою руйницьку роботу та ліквідувати жовтоблакитників, як вони нас називали. Таким підхо­дячим тереном для них був слідчий відділ української поліції, в яким вони бачили великі можливості своєї роботи. Г. зачав організувати слідчий відділ не маючи під руками людей, яких би він знав та міг би на них опертися. Він мусів опертися на принагідних людях, яких він перший раз бачив не мав жадної змоги їх пере­вірити, немаючи ні часу ані ким це перевести, бо роботи було над міру. Г. Не маючи відповідного слідчого знання ані досвіду а ще до того його нерво­вість та зарозумілість, він не дуже то хотів підпорядковатиеь своїм зверхникам які йому давали менш-більш практичні поради та вказівки що до набору людей та до ведення роботи. Він зразу у перших початках набрав дуже багато різних людей до слідчого відділу. І так бігом півтора місяця він мав у слідчій поліції  коло 80 слідчих та агентів, якими неможливо було кермувати одному чоловікови.

На кожнім кроці повторялися крадижі, надужиття та самовільні ревізії і ареш­ти, реквізиції. Дарма Г. було наказувано, що йому вистарчить до 25-ти чоловік з якими він міг би безпосередно співпрацювати та ними кермувати.  так Г. набрав масу людей ні по призвіщах ні з видження їх не знав. Само собою що між такою зграєю людей чи мало було чорного елементу а навіть большевицьких агентів, яким залежало на тім щоб скомпромітувати слідчий відділ та усунути Г. і взяти слідчий відділ у свої руки, само собою, що вони на те спосіб найшли, бо Г. їм за дуже довіряв, а крім то­го був замало обережний. Пізніше, щоб довести своє діло ті самі агенти пішли на влужбу до СД так підкопували грунт під ногами Г. Крім того Г. держав при собі, як особисту секретарку, Галину, яка також може навмисне або з своєї дурноти ро­била багато лиха Г. з тим що полагоджувала справи поза його плечима. Наших людей він не дуже то хотів слухати а іншого чоловіка на його місце не було і так в по­ловині грудня Г. і його секретарку, С., К. було арештовано. С. і К. вкоротці вийш­ли. С. на доручення СД став шефом слідчого відділу. Тепер С. бачучи хто закопав Г. робить чистку і звільняє около 60 агентів між якими було багато чорного елементу, які працювали в подвійній агентурі. Зараз частина з цих людей відтверто пішла [до] СД само собою, що за той час підшукали маверіял і проти С., мовляв він такий самий, як Г., і так при кінці грудня шукали за С але він утік. Залишився в слідчому відділі десь до кінця лютого 42 р. Шефом слідчого відділу на місце С. став майор Ш. а шефом кримінального відділу панна С. Ще при Г. і С. працювала в канцелярії слідчого відділу панна С., яка пізніше, як майор Ш. перебрав команду міської полі­ції, пішла з ним як його секретарка, але все ж таки говорилося що вона була в зв’язку з Г. та знала про втечу С. В слідчій поліції одинокий який працював з Г. і С. був шеф кримінального відділу С.

І так 7.1.42 у 20-тій год[ині] вечером були ареш­тована п[анна] О., її сестра і в тих самих днях шеф кримінального відділу С. У панни С. було знайдено якусь націоналістичну літературу, тризуби та прапорці на 22 січня, ці матеріяли були тільки принагідні. Панні С. було закинено зв’язок з Г., відомість утечі С та організаційну роботу. Закид зв’язок з Г. був безпідставний бо вона тільки була урядничкоюю. Так агенти свого доконали через Г. слабість та зарозумілість.

По майорові Ш., як шеф слідчого відділу прийшов С. з міської управи, а після Б., якого також в травні арештували, залишився одинокий К., який є мабудь також подвійним агентом, тепер став шефом слідчого відділу. Міська поліція пішла дальше своїм темпом, яким майже вповні кермував пор[учник]  К. Початком березня звільнився з поліції четар Ч., на його місце прийшов, якийсь Ж., який і досі при поліції працює, як заступник коменданта, початком травня звільнився пор[учник]  К. на якого також вже приходила черга. У квітні був арештований 3. якого теж було попереджувано в справі його арештовання. Заки­дають йому протинімецьку пропаганду. Є правдою, що він коли напився то любив заба­гато балакати й міг при тому дещо сказати проти німців. Тепер командантом поліції з німецької сторони є майор Гензен, а українським командантом сот[ник] Я. Б., який працював на Печерським районі. Його заступником сотенний Ж. крім того працюють у поліції в Дарниці сотник М., в Богданівскім районі сот[ник]. А. на Подолі хор. Ф. і інші.

У Києві заходяться два курені поліції, командатами куренів є німецькі старшини, крім того по куренях працюють як сотенні четар В., четар О., сот[ник] Ш., пор[учник]  К., ті самі які працювали від перших початків. Крім того є поліційна школа. Всі люди з коман­дного складу старалися як найкраще вив’язатися зі своїх завдань після своїх найліпших відомостей. Приложили дуже багато праці у справі зорганізовання поліції міста Києва та Київської області, Оминаючи матеріяльні сторінки пор[учник]  О. та  невмістне гохштаплєрство[20] курінного 3. і Г., які часто забували, що йще немає Української держави, що ще не час здобувати карієру, але треба муравлиної праці. Між урядництвом та рядовиками проявляється слаба національна свідомість, але знаходяться також між ними велика скількість елементу національно свідомого та патріотичного, який знає завжди своєї ціли. Тактику яку ми в перших початках нашого існовання на СУЗ приняли була цілком оправданою, бо з такою горсткою людей з якою ми пішли на Схід то могли з місця не рушити, коли б були провадили роботу тільки конспіративно. Зробили все те, що мали зробити в перших початках. Шкода, що завчасно деякі люди покинули своє становище, треба було тільки поперекидати людей з місця на місце, якщо не буде людей в терені, який ми здобули то треба буде наново цей терен здобувати, цей раз буде тяжче, бо чим дальше тим більше терен стає упорядковиий німецькою владою.

Заки я знаходився в поліції занимався виключно органіційно-поліційною роботою. Організував, інстругував та кермував поліцією через її командний склад. По моїм відході з поліції і дальше держав з поліцією зв’язок. Крім того нав’язав контакт з Вінницею з Проскуровом та Житомиром. Зорганізував військову боєву сітку на Волині. Написав бойові інструкції для організовання та ведення бойової робо­ти, перепровадив сам кілька військово-бойових курсів.

Бракує в роботі: фахових людей, матеріяльних засобів, як грошей так транспорту та більшої організаційної помочі та уваги в цім напрямі. У таких умовинах на майбутнє робота тяжко піде.

Слава Україні !

Ксенон.

18.7.42.

[1] Паньківський К. Роки німецької окупації. – ??? –С. 400.

[2] Паньківський К. Роки німецької окупації. – ??? –С. 401.

[3] Бойко Ю. “Українське слово” у 1941 році. // Вибране. – Т. 4. – Гейдельберг, 1990. – С. 277.

[4] Про нього нічого практично нічого невідомо, можливо, що це не його справжнє прізвище.

[5] Криптонім не розшифровано.

[6] Київ у дні нацистської навали.: За документами радянських спецслужб. – Київ, Львів.,2003. – С. 222-223.

[7] Спортивну команду (футбол, волейбол тощо) на Галичині називали виключно словом дружина.

[8] До речі А.Круглов посилається не документ, а на книгу іншого автора, що означає він з документом не знайомий.

[9] Круглов А. Энциклопедия холокоста. – К., 2000. – с.82.

[10] І взагалі у матеріал А.Круглова має чимало місць які дозволяють трактувати ту чи іншу ситуацію двозначно, що він сам і часто робить. Як приклад (с. 83) колишній офіцер розвідки говорить, що на нараді 27 вересня „говорилось об „эвакуации» евреев», а автор додає «хотя всем было ясно, что речь идет об их расстреле».

[11] Київ у дні нацистської навали.: За документами радянських спецслужб. – Київ, Львів.,2003. – С. 318.

[12] „Українське слово”.  19 жовтня. Ч. 35.

[13] Радзевич К. Перша київська похідна група. // На зов Києва. ????– С. 104

[14] Войновський П. Моє найвище щастя. – К. 19???., – С. 256.

[15] Войновський П. Моє найвище щастя. – К. 19???., – С. 256.

[16] ГОродиський З. Українська Національна Рада. – К. 1993. – С. 35.

[17] Київ у дні нацистської навали.: За документами радянських спецслужб. – Київ, Львів.,2003. – С. 325.

[18] Київ у дні нацистської навали.: За документами радянських спецслужб. – Київ, Львів.,2003. – С. 254-256.

[19] Слово дописано олівцем.

[20] Тобто непорядність.