Свій 87 рік народження відзначив Анатолій Свідзинський. Для України і світу – відомий, європейського рівня вчений-фізик. Для ОУН – довголітній член Проводу, голова Сенату ОУН, ідеолог націоналізму, автор книжки «Це складне національне питання», яка стала бестселером у націоналістичному середовищі. Радіємо, що маємо такого наставника, порадника і товариша. Многая і благая літ, друже Професоре! Публікуємо інтерв’ю, яке А. Свідзинський дав газеті “День”.

Коли з ним говориш, обов’язково пригадуєш крилату фразу про те, що найбільшою розкішшю є розкіш людського спілкування. Людина енциклопедичних знань з різноманітних галузей, він не принижує своїми знаннями, а захоплює своїм прикладом, легкою іронією, доступним поясненням найскладніших моментів. А також – непоказним, але щирим патріотизмом. Свідзинський – нащадок роду українських патріотів, один з найвидатніших інтелектуалів сучасності, видатний фізик-теоретик, культуролог, перший ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки. Дзвінок від кореспондента «Дня» застав Анатолія Вадимовича за… кількагодинним уже читанням газети «День», бо у ній, за його словами, ну дуже багато цікавих статей.

– Анатолію Вадимовичу, на такому довгому віку, як у вас, було, напевне, всього. На вашу думку, які риси повинна розвивати у собі людина, аби жити у мирі з самим собою та світом?

– Я б назвав терпимість і доброзичливість, бо якщо бути жорстким і жорстоким – то тільки до самого себе. Звичайно, що ці риси і я мусив у собі виробляти, шліфувати, дійти до розуміння того, наскільки вони важливі у людському спілкуванні. Але багато чого у мені закладено з дитинства, від родини. Наприклад у дитинстві до мене приводили на… перевиховання так званих «важких» дітей, і я знав, що вони не просто гратимуться зі мною, а що привели їх з певною метою. Ми просто гралися, не один навіть тиждень спілкувалися. Це потім зрозумів, що це дуже важливо і важко: не виголошувати істини, а бути природним, щирим.

– В одному з інтерв’ю газеті «День» ви казали про те, що, на щастя, написали найголовнішу книгу свого життя: монографію «Мікроскопічна теорія надпровідності». Власне, ви автор десяти монографій і підручників, понад сотні публікацій у галузі теоретичної фізики. Ви професор, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України. Але видали, нарешті, і книгу своїх неповторних новел «Роки й обличчя».  

– Ці новели – про моє життя, різні його ситуації. Читаю їх зараз і сам з задоволенням та інтересом, бо ж багато чого забулося… Описати своє життя я обіцяв колегам-фізикам у Харкові, коли переїжджав звідти у Крим. Починав писати новели російською мовою, бо знав, звичайно, українську, але сам тоді був російськомовним: таке було оточення. Перечитав потім перші записи – і видалися такими нещирими, якимись мертвотними… То був час великого національного піднесення, я, до речі, провів і перший конгрес українців у Криму. Потім переїхав на Волинь, у цілковито україномовне середовище. На старій кримській квартирі відшукав якось свої записи і почав переписувати їх українською. І кожне слово у текстах заграло. Це мене вразило. Вразило, що українська мова робить людину багатшою і розумною, міняється мислення і дух. +

– Чого, на вашу думку, все ж бракує нам, українцям, аби бути щасливими, мати свою державу?

– Мене дуже тривожить війна, неоголошена, але реальна, яка триває в Україні. Ми втрачаємо людей активних, пасіонарних, відданих ідеї незалежності. Але от вірю, що і цю біду ми подолаємо й Україна переможе. І її перемога сприятиме позитивним змінам і в Росії. Дивлюсь на ці процеси  з досить обґрунтованим оптимізмом. А не вистачає нам, як це бувало завжди в нашій історії, єдності, довіри до влади, уміння обрати тих, хто поведе націю за собою. Тому я і сам читаю-перечитую газету «День», й іншим її раджу. Те, що газета видає книги, які стосуються нашої історії, дуже важливо. Насамперед для молоді. Бо я-то історію нашу добре знаю, а ось молодим  чи малоосвіченим у плані історії людям проекти газети «День» розплющують очі! Ми маємо знати, хто ми, звідки прийшли, куди маємо іти і з чим. Мусимо мати за собою осмислене знання власної історії. Без того не зможемо рухатися вперед.

Газета «День» сердечно вітає Анатолія Вадимовича Свідзинського – одного зі своїх найулюбленіших і найавторитетніших читачів – з днем народження. Ми на вас рівняємося!

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *