За кілька днів до закінчення минулого року в обласному центрі, який поки що носить ім’я більшовика Кірова, пройшли мітинги, присвячені зміні назви міста.

Як відомо, в Кіровограді вже давно (років з 20 тому) розпочалося обговорення майбутньої назви обласного центру. Пропонувалися різні назви, зокрема очільник обласного відділення Спілки письменників України, очільник обласного проводу ОУН Василь Бондар пропонував назву Тобілевичі, яка б вшанувала засновників першого в Україні професійного театру. Та найголосніше лунали голоси на підтримку назви Єлисаветград, мотивуючи це тим, що місто виникло навколо фортеці святої Єлизавети, тож саме таке ім’я має носити обласний центр. Серед прихильників цієї назви свого часу було багато шанованих в області і в Україні людей, зокрема Володимир Панченко – народний депутат України першого скликання ВРУ, нині професор Києво-Могилянської академії, відомий в області журналіст Броніслав Куманський, багато інших.  Та нині ситуація змінилася, вони, як і більшість колишніх «єлисаветинців», відмовилися від цієї ідеї, хоча і не всі. Серед прихильників назви Єлисаветград є і люди, знані, як представники національно-патріотичних кіл. Чому вони так затято відстоюють цю назву важко сказати. Бо ж, якщо 20 років тому ще можна було говорити про якусь данину історії, то нині ця назва виглядає не просто як підкреслення імперського минулого краю, а й як своєрідний реверанс на адресу «Русского міра», який намагаються будувати Путін з Гундяєвим. Тож цілком логічним є те, що у Верховній Раді України знайшла підтримку назва Інгульськ.

Це збурило «єлисаветінців», які і вийшли на мітинг протесту, мотивуючи це тим, що нібито більшість мешканців міста саме за назву Єлисаветград.

З цим можна не погодитися, бо думку більшості ніхто не знає. Щоправда, з цього приводу проводилися опитування людей, зокрема на Інтернет-ресурсах, але вони, за великим рахунком, мають статус самодіяльності, бо ж в Інтернеті може висловитися будь-хто, а не лише жителі міста та області. Думку ж більшості можна було б дізнатися, провівши офіційне опитування (консультаційний місцевий референдум) після широкої роз’яснювальної кампанії. Бо ж агітація за Єлисаветград триває вже більше 20 років (свого часу навіть виходила газета «Єлисавет», як додаток до обласної газети «Народне слово»), з думкою ж противників цієї назви поки що мало хто знайомий.

Кидається в очі те, що чи не головну роль в акції єлисаветинців відігравали віряни православної церкви Московського патріархату та колишні регіонали, антимайданівці і інші антиукраїнські сили. Вони, до речі, і не приховували своє вороже ставлення до України, брутально лаяли і називали «прєдатєлямі отєчєства» військових – учасників АТО, які, разом з представниками української патріотичної громадськості, вийшли протестувати проти назви Єлисаветград.

-Ви убіваєтє наших братьєв на Данбасє, развязалі протів собственава народа вайну – осатаніло кричали бабці, розмахуючи іконами, а міцні молодики кидалися на воїнів, намагаючись вирвати з їхніх рук бойовий прапор.

Чому ж так завзято відстоює частина громадян назву Єлисаветград і що це за громадяни?

Щоб краще це зрозуміти, варто згадати певні сторінки історії.

Російська імператриця Єлизавета у 1754 році підписала указ про заснування фортеці, яка отримала назву святої Єлизавети. Зрозуміло, що цариця обрала назву не випадково, мала на увазі саме свою особу, бо також носила ім’я цієї святої.

Імператриця Катерина – ІІ у 1775 році повеліла генерал-поручику П.Текелію ліквідувати Запорізьку Січ. Генерал, знищивши Січ, саме у фортецю святої Єлизавети привіз архів Січі і козацькі клейноди. Таким чином ця сумна сторінка української історії пов’язана з фортецею Єлизавети.

Тож не даремно всі антиукраїнські сили намагаються зберегти імперську назву міста, а  «аргументи» щодо того, що це данина історії, вшанування імені святої, а не російської цариці – від Лукавого. Зрозуміло, що саме ім’я імператриці отримала фортеця. Якби на троні сиділа якась Софія, Марія чи Гапка, то знайшлася б і свята чи блаженна з відповідним ім’ям.

Істерика, піднята єлисаветинцями – це намагання розбурхати ситуацію в Україні, а самі єлисаветинці – п’ята колона «руського міра» в центрі України. Чому це не можуть, чи не хочуть усвідомити прихильники назви Єлисаветград, яких я особисто знаю, як щирих патріотів, мені важко сказати. Я б їм порадив замислитися – чому на багатьох антиукраїнських сайтах типу «Антимайдан» дуже переймаються подіями в Кіровограді, аж захлинаються від обурення з приводу «утисків демократії і народного волевиявлення», бо, бач, «бандерівці» не хочуть дослухатися до голосу народу і планують назвати місто Інгульськом, а не Єлисаветградом. Здавалося б – яке діло донецьким «апалчєнцам» до назви нашого міста? Та за цим стоїть розгадка суті єлисаветинців, бо ж не даремно кажуть: «Скажи, хто твій друг, і я скажу – хто ти».

Анатолій РЯБОКОНЬ,

член ОУН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *