Саме цей синдром, за висновками доктора історії Джеймса Мейса, зробив Україну тією дивно-неспроможною державою, яка відрізняється не у кращий бік від усіх інших держав світу. Саме він позбавив нашу державу власної національної еліти. Замість неї хворі на нього громадяни обирають на всіх рівнях лише солодкоголосих злодіїв та корупціонерів. Останні й зробили з України такій собі холдинг для свого власного збагачення, в якому всі інші державні інституції (наука, освіта, медицина, культура, армія, спеціальні служби тощо) фінансуються лише за залишковим принципом.
У результаті цієї відсутності національної еліти Україна добровільно позбавилася свого ядерного потенціалу і стала об’єктом агресії з боку Росії, в яку наші воістину карикатурні «батьки нації» і спрямували свого часу всі наші тактичні та балістичні ракети та боєголовки. А результатом їхнього правління за чверть сторіччя стало те, що Україна за середнім рівнем життя її громадян уже опустилася до рівня найбідніших африканських країн!
Постгеноцидний синдром зробив корупцію в нашій державі нездоланною, бо вона вкоренилася на генному рівні наших співгромадян, три чверті яких відверто її толерують навіть під час соціальних опитувань.
Саме геноцид 1933 року зробив абсолютно більшу частину українських селян жалюгідними рабами, які не хочуть своїми родинами обробляти власні земельні паї, а віддають їх в оренду за копійки земельним баронам. Результатом цього стало те, що українські чорноземи сьогодні коштують ушестеро менше, ніж польські глиноземи. Саме ця обставина і породжує реальну загрозу тотальної скупівлі її за безцінь вітчизняним олігархатом.
Як відомо, найбільш жорстокий за своїми наслідками штучний голод був у 1933 році саме в південно-східних (степових) регіонах України, бо вижити позбавленим більшовиками всього їстівного селянам у лісі було значно легше, ніж у голому степу.
З цієї різниці й зародилася та суттєва відмінність у ментальних зламах постгеноцидних селян півдня та сходу від усіх інших регіонів України. До того ж частина тих східняків дуже добре бачила, що за близьким та умовним російським кордоном ніякого Голодомору не було. А оскільки, за свідченням очевидців, які його пережили, Голодомор був значно страшніший за Другу світову війну, то позбавлені тим геноцидом української ментальності селяни зробили для себе висновок, що єдиною гарантією неповторення голодоморного пекла для них може бути максимальне зближення з росіянами аж до власного перетворення на них.
Це й стало наріжним каменем виховання тими селянами своїх дітей та онуків, яким вони щиро бажали тільки добра. Ось чому, якщо на вибори саме у прикордонних з Росією степових областях (Луганській, Донецькій та Харківській) піде під російським триколором не те що Янукович чи Кернес, а навіть диявол, він буде просто приречений на перемогу!
Зрозуміло, що БЕЗ ПОДОЛАННЯ цього постгеноцидного синдрому ніякі реальні реформи в Україні не можливі, як і зближення її з НАТО та Євросоюзом включно з омріяним українцями безвізовим режимом. Але, на превеликий жаль, я знаю тільки трьох (!) людей, які це все добре усвідомлювали. Це покійні митрополит Андрей Шептицький і той самий Джеймс Мейс, а також усесвітньо відомий соціолог, доктор філософії Френсіс Фукуяма.
Олександр КРАМАРЕНКО,
заслужений журналіст України