Голові Українського інституту

національної пам’яті

Алфьорову О.А.

місто Київ, вул. Липська 16

0102, uinp@memory.gov.ua

 

Голова ОУН

Червак Богдан Остапович

 

Звернення

 

Шановний Олександре Анатолійовичу, Ви як фаховий історик добре знаєте про давність української державної традиції яка налічує понад тисячу років. Одначе те, що відомо фаховим історикам, не завжди відомо звичайним людям та українським високопосадовцям які визначають долю незалежної України.

І хоча серед чинного законодавства України можна знайти згадки про давність української державної традиції, це передусім  пов’язано з двома найбільш важливими нормативно-правовими актами ухваленими Верховною Радою України, а саме «Акту проголошення незалежності України» в якому згадується про “тисячолітню традицію державотворення в Україні”, та декілька слів в преамбулі Конституції України в якій значиться “спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією…”.

Одначе окрім вищезгаданих нормативно-правових актів, в жодному іншому не має конкретизації давності української державної традиції, а саме від якого дня чи події вона починається, та від якого попереднього українського державного утворення триває державне правонаступництво України та спадковість її державотворчої традиції. І хоча Верховна Рада України в 1992 році ухвалила Закон України «Про правонаступництво України», в ньому лише значиться фактичне правонаступництво України від псевдодержавного утворення, яке було створено більшовицькою Москвою задля приховання своєї військової агресії проти тогочасної незалежної Української Народної Республіки, що врешті-решт призвело до легалізації російсько-більшовицької окупації більшості території України.

Левко Лук’яненко який був автором «Акту проголошення незалежності України», у своїй чернетці вищезгаданого Акту первинно зазначав, що Україна відновила свою державну незалежність, і те, що вона продовжує традицію державотворення Української Народної Республіки, яка була сформована 22 січня 1918 року в IV універсалі Української Центральної Ради. Проте через спротив депутатів Верховної Ради УРСР які належали до комуністичної партії СРСР, Левко Лук’яненко був змушений змінити текст вищезгаданого Акту, задля того, щоб він був все ж таки схвалений парламентом УРСР. Це був компроміс, на який він вимушений був піти задля того, щоб була відновлена державна незалежність України.

Другою спробою засвідчити правонаступництво України від Української Народної Республіки було вчинено Державним Центром Української Народної Республіки в екзилі. Так відповідно до «Грамоти Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі» від 22 серпня 1992 року, визнається, що Україна де-юре та де-факто 24 серпня 1991 року відновила свою державну незалежність. Через цю важливу юридичну та історичну подію, Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі відповідно до вищезгаданої Грамоти склав свої повноваження та припинив свою діяльність.

Водночас Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, прем’єр-міністр УНР в екзилі Іван Самійлейко, та голова УНРади Михайло Воскобійник підписали спільну заяву в якій стверджувалось, що проголошена 24 серпня та утверджена 1 грудня 1991 року народом України, Українська Держава продовжує державно-національну традицію Української Народної Республіки і є правонаступницею Української Народної Республіки. Також тодішній обраний Президент України Леонід Кравчук не тільки публічно підтримував та схвалив дану заяву, але й обіцяв, що дуже скоро відповідний нормативно-правовий акт про правонаступництво України від Української Народної Республіки, буде розроблений та направлений до Верховної  Ради України.

Одначе своєї обіцянки Президент України Леонід Кравчук так і не дотримав, а всі його наступник на цій найвищій державній посаді України, також нічого не зробили задля юридичної фіксації факту державного правонаступництва України від Української Народної Республіки, та засвідчення спадковості державотворчої традиції України від попередніх форм української державності. Через вищезгадані обставини, чинне законодавство України визнає державу Україна лише де-юре та де-факто правонаступником УРСР, без жодного юридичного чи історичного зв’язку з Українською Народною Республікою та всіма іншими українськими державними утвореннями та різними формами української державності які були створені українською нацією впродовж віків.

Цю юридичну нісенітницю яка триває з 24 серпня 1991 року використовують противники державної незалежності та соборності України. Так одним з яскравих прикладів цього використання є те, що очільники РФ та вся російська пропагандистка машина протягом десятиліть стверджує, що України як незалежної держави ніколи не існувало, і те, що вона була створена (вигадана) вождем російських більшовиків Володимиром Ульяновим (Леніном). Інший міф який поширюється Москвою на весь світ є те, що Україна як незалежна держава, а отже і як суб’єкт міжнародного права з’явилась виключно після розпаду СРСР у 1991 році. Використовуючи вищезгадані міфи як основу, Москва постійно створює та поширює нові міфи, в яких вже йдеться про повне заперечення існування в історії будь-якої форми української державності, та тверджень, що української нації ніколи не існувало, і, що вся територія незалежної України була подарунками російських самодержців чи російських більшовицьких вождів.

І хоча створені та поширені Москвою міфи не мають жодного відношення до історичної правди, це створює великі проблеми та небезпеки для сучасності та майбутнього незалежної України. Як приклад можна навести те, що впродовж тривалого часу у РФ ведеться пропагандистка та псевдо юридична робота задля обґрунтування можливості офіційного оголошення незаконності розпаду СРСР. Після чого наступним їх кроком може стати відкликання рішення про визнання незалежності держав, що зуміли в 1991 році звільнитись від російсько-більшовицької військової окупації та від політичної залежності Москви. Також невідомо як саме будуть реагувати передові держави світу, на можливий вищезгаданий крок Москви, бо для більшості держав світу РФ є прямим правонаступником СРСР. Водночас російська пропагандистка машина протягом десятиліть на весь світ поширює історичні міфи та спотворену концепцію історії, і все заради того, щоб якось обґрунтувати військову агресію та експансію РФ спрямовану проти незалежної України, та інших держав.  І на великий жаль, в історичні міфи створені та поширені Москвою вірять все більше людей та політиків в усьому світі.

Саме тому Україна мусить не тільки розвінчувати історичні міфи створені та поширенні Москвою, але і протидіяти їм в юридичній площині. Це надасть можливість Україні та органам державної влади України використовувати додаткову юридичну аргументацію для розвінчання міфів створених та поширених Москвою. Не менш важливим є те, що даний крок надасть додаткове історичне та юридичне  обґрунтування права на існування незалежної та соборної України, та права української нації на збереження її національної державності.

Також відповідно до «Положення про Український інститут національної пам’яті» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 684, серед основних завдань УІНП зазначається “подолання історичних міфів”. Найкращим та найбільш практичним способом подолання більшості історичних міфів створених та поширених Москвою, буде ухвалення Верховною Радою України нормативно-правового акту відповідно до якого, Україна юридично зафіксує своє державне правонаступництво від попереднього українського державного утворення, та юридично зафіксує спадковість державної традиції України від державної традиції попередніх форм української державності. Це дозволить також юридично зафіксувати та обґрунтувати історичні даність, що 24 серпня 1991 року було відновлено державну незалежність України.

Також ухвалення вищезгаданого нормативно-правового акту дозволить УІНП краще реалізовувати інші основні завдання які покладені на нього відповідно до вищезгаданого положення, а саме: “організація всебічного вивчення історії українського державотворення…,”; та “популяризація історії України, …”

Самозрозумілий є те, що УІНП у своїй дільності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Тим самим, відповідно до статті 19 Конституції України значиться “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. А отже УІНП відповідно до чинного законодавства України, не має права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України, якою відповідно до статті 93 Конституції України володіють “Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України”.

Одначе відповідно до вищезгаданого положення, значиться, що УІНП має право зробити: “Подання Міністрові культури та стратегічних комунікацій пропозицій щодо формування державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу”. Також УІНП для виконання покладених на нього завдань, має право: “залучати представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій до розгляду питань, що належать до його компетенції (за погодженням з їх керівниками), а також  “. під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з державними органами, …”.

Так відповідно до статті 6 Конституції України, “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. А стаття 113 зазначає, що “Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади”, водночас  стаття 75 зазначає, що “Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”. А отже УІНП має право залучити (звернутись) до цих державних органів (інституцій) задля виконання покладеного на УІНП завдання.

Не можна оминути й те, що стаття 106 Конституції України зазначає, що  Президент України “забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави”. А отже в компетенції саме Президента України знаходиться забезпечення державного правонаступництва України. Через цю юридичну обставину УІНП має право звернутись до Президента України з відповідним зверненням (клопотанням), щоб долучити його до розв’язання юридичної проблеми пов’язаної з відсутністю нормативно-правового акту, яким юридично зафіксоване державне правонаступництво України від Української Народної Республіки, та юридично зафіксовано спадковість державотворчої традиції України від попередніх форм української державності. Тим самим УІНП задля виконання покладеного на нього завдань, має право залучити (звернутись) три суб’єкти державної влади України які відповідно до Конституції України мають право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

Не менш важливим є те, що вищезгадане положення надає Голові УІНП повноваження, а саме: “вносить на розгляд Міністра культури та стратегічних комунікацій пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу та розроблені Інститутом проєкти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів МКСК, а також щодо проектів актів, розробниками яких є інші центральні органи виконавчої влади”. Тим самим можна зазначити, що УІНП наділений повноваженням розробляти власні проєкти законів, та інших нормативно-правових актів, та вносити їх на розгляд Міністру культури та стратегічних комунікацій України. При цьому необхідно підкреслити, що у вищезгаданому положенні відсутні будь-яка пряма заборона, застереження чи обмеження стосовно права УІНП направляти розроблені ним нормативно-правові акти для ознайомлення іншим органам державної влади України, під час залучення їх для виконання завдань які покладені на УІНП.

Розуміючи велику завантаженість та обсяг роботи яку доводиться виконувати УІНП щодня, ОУН вирішила розробити свій проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України», та направити його Вам для ознайомлення. Під час підготовки вищезгаданого проєкту закону ми керувались двома основоположними принципами, а саме, історичною достовірністю та захистом національних та державних інтересів України. У випадку якщо Ви вважатимете запропонований нами проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» якісним та доцільним, просимо Вас взяти його за основу під час розробки УІНП власного законопроєкту «Про державне правонаступництво України».

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України «Про звернення громадян», Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання Українського інституту національної пам’яті» від 12.11.2014 № 684, Прошу Вас:

  1. Надати фаховий висновок УІНП, що ухвалення Верховною Радою України законопроєкту який юридично зафіксує державне правонаступництво України від Української Народної Республіки, та юридично зафіксує спадковість державної традиції України від державотворчої традиції попередніх форм української державності, відповідатиме реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.
  2. Доручити уповноваженим співробітникам УІНП, підготувати (розробити) проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» взявши за основу законопроєкт підготовлений (розроблений) ОУН.
  3. Направити обґрунтоване подання (пропозицію) Міністру культури та стратегічних комунікацій України, стосовно необхідності внесення питання юридичної фіксації державного правонаступництва України від Української Народної Республіки, та юридичної фіксації спадковості державної традиції України від державотворчої традиції попередніх форм української державності, до переліку питань які формують державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу.
  4. Подати проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» підготовлений (розроблений) УІНП до Міністра культури та стратегічних комунікацій України.
  5. Направити обґрунтоване подання (клопотання) Президенту України з проханням використати право законодавчої ініціативи та направити як невідкладний до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» підготовлений (розроблений) УІНП.
  6. Направити обґрунтоване подання (клопотання) Прем’єр-міністру України з проханням ініціювати реалізацію право законодавчої ініціативи Кабінету Міністрів України, та направити до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» підготовлений (розроблений) УІНП.
  7. Направити обґрунтоване подання (клопотання) Голові Верховної Ради України з проханням використати право законодавчої ініціативи, та винести на розгляд Верховної Ради України, проєкт Закону України «Про державне правонаступництво України» підготовлений (розроблений) УІНП.

Прошу Вас надати відповідь на моє звернення у строк передбачений чинним законодавством України у спосіб направлення відповіді на мою електронну адресу зазначену в даному зверненні.

 

З повагою

Богдан Червак,

Голова ОУН