Небезпека й ризик, вічний неспокій, Берлін-Рим-Париж-Відень-Лозанна, ніде сталого місця осідку. Вічна тривога для Дружини, рання життєва правда для Сина.
Готелі, каварні. парки, зустрічі з ближчими співробітниками, провідниками країв і теренів, звязковими і курєрами. Конференції в окремих справах з одним, другим, третім складом учасників.
Органи, що виходять під окупацією і за океаном. Три пресові служби з кількома бюрами. Побачення з чужинцями, завжди уважними, дуже цікавими і ще більше обережними.
Часом товариство пари друзів- найближчих співробітників, що їх вождь добрав собі за довгі роки спільної боротьби і небезпеки.
Та все це не відбивається на молодечо- бадьорій постаті Полковника. Веселі вогники світяться в його очах, всю особу огортає неповторний чар великої індивідуальности. По двох- трьох словах співрозмовець- молода людина з краю чи ветеран визвольної війни з закордону чує- що стоїть перед вождем з ласки Божої, і готовий для нього на все.
Організація стає на порозі свого третього етапу- здобуття переважного впливу в українськім суспільстві. Події, що грядуть, не застануть українську націю розщепленою, без еліти і проводу.
Вождь походжає вечірніми півосвітленими вулицями південного міста. “На другий рік, хочу, щоб була сильна акція”- говорить він своєму співрозмовцеві. Ще теплий від дня асфальт вулиць глушить слова, але можна відчути, що це буде за акція, від якої здрігнуться нерви цілого світу.
Наростає чехословацька криза. “Треба посилити акцію на Закарпатті”. І Закарпаття при спішено готується до своєї ролі.
Хмари на обрії стягаються все більше. І ті, кому страшна акція Евгена Коновальця, тратять спокій. Вже раніше переказували вони настирливо: “Хай ваш Хазяїн припинить роботу проти нас, відповідатиме за це головою”. Полковник на такі вістки тільки сміявся примруженими очима: “А тож як має бути?”
Вже 1936. р. швайцарська поліція натрапила на міжнародню групу під проводом Нормана, що отаборилась у віллі напроти будинку, де мешкав полковник у Женеві. Жид, данець, швайцарка… Голандія. Щастя хотіло, щоб намір не повівся. Норман тікає, лишивши в руках Женевського суду 20.000 шв. франків. Пара особових змін в одному з конзулятів і справа скінчена. Скінчена для Швайцарії, але не для зацікавлених сторін і Полковника.
Полковник назагал легковажить небезпеку. “От, хитруни!”- говорять майже захоплено його веселі очі- “але я не дамся залякати”. Ідуть події, треба стрітися з Тим, що мав би прийти по ньому на випадок чогось. І в прикордонних горах відбувається зустріч товаришів.
Співробітники виступають проти зашироких контактів вождя з членством. зокрема зустрічей по всіх усюдах зо звязковими аж звідти. Але Полковник неноправний. Він сміється і робить по свойому. Хоче знати справи і життя з безпосереднього вражіння, а небезпеки- хіба він колись їх не мав?
В Ротердамі пристане корабель. На ньому буде звязковий одної з місцевих груп. Він має привезти важливі папери. Полковник хоче його бачити особисто. Жадні перемовлення не помогли. Зустріч відбудеться в понеділок 23. травня о 4. годині…
Поїзд приходить на ротердамський двірець о 10. 16 вранці. Полковник виступає і простує до готелю “Централь”, де спиняється під іменем Йозефа Новака. У кімнаті ч. 104 на нічному столику зявляється чорне розпяття, що з ним вождь подорожує. Він не хоче чекати приїзду секретаря, що спішить літаком з Відня на умовлену годину, і сам скорше порозумівається зо звязковим.
Зустріч відбувається передчасно, о 12. год. в каварні “Атлянта”. Вона коротка. Гість скоро відходить, лишаючи в руках в руках Полковника невеликий пакет. Вождь розплачується та прямує назад до готелю. Тоді на головному бульварі Роттердаму- Колсінгел, вибухає червоно- синє полумя і дим. Еспльозія стрясає містом.
Пошматоване тіло вождя падає на чужому бруку, як 12 літ тому в Парижі тіло його великого Попередника.
Вождь української нації, перший її вояк, лягає на полі слави.
***
Могила на цвинтарі “Кросвік” у Ротердамі не замкнула Евгена Коновальця.
Постать, що виросла з державного змагання 1918- 19. р.р. піднеслася як огненний стовп над подоланою Україною і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть. З волі вождя розгорнувся неозорий націоналістичний рух і повстала міцна Організація.
Ведена твердою рукою найближчого Його Співробітника, від часів Києва, Білої Церкви і Львова, в затяжних боях і трудах сучасности, становить вона той хребет, що тримає просто тіло української нації, є її остоєю і силою.
О.ОЛЬЖИЧ