«Скажи, подорожнику, Спарті, що Ти нас тут бачив полеглих після того, як ми виконали свій святий обов’язок перед Батьківщиною!»

Ці слова написані на могилі оборонців Спарти *

У 1941 році, коли німецька армія окупувала Київ, Організація Українських Націоналістів – мельниківців почала відправляти похідні групи для організації роботи з населенням України. У Київ вони почали прибувати в основному вже у жовтні. Як вони працювали, можна прочитати в газетах «Українське Слово» того періоду.

Влітку 1941 року до першої похідної групи ОУН Андрія Мельника входили полковник Микола Сціборський(1897 – 30. 08. 1941) і сотник Омелян Сеник-Грибівський (1891 – 30. 08. 1941).

У Відозві ОУН Олена Теліга написала: «Обидва Омелян Сеник-Грибівський і Микола Сціборський були учасниками Визвольних Змагань, найближчими співпрацівниками Євгена Коновальця й співтворцями УВО та ОУН…

Були учасниками походу З`єднаних Армій на Київ, який закінчився здобуттям столиці 31 серпня 1919 року… І тепер, опинившись, з наказу Андрія Мельника, знов на шляху до Києва, працюючи на Східних Землях, гинуть…»

Полковник Микола Сціборський (1897, Житомир – 30.08.1941, Житомир) – визначний діяч ОУН, публіцист і один з теоретиків українського націоналізму, за фахом – інженер-економіст, учасник національно-визвольної революції, підполковник армії УНР. З 1920 року –учасник національно-визвольної революції, підполковник армії УНР. З 1920 року – на еміграції, в польських таборах для інтернованих, з 1922 року – в Чехословаччині, де 1929 року закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. Провідник Легії Українських націоналістів, з 1929 – член ПУН, співорганізатор ОУН. Був обраний членом ПУН на 1-му 2-му ВЗУН. З 1940 року на боці Андрія Мельника.

Сотник Омелян Сеник (псевдо Грибівський, Канцлер, Уран; 1891, м. Яворів – 30.8. 1941, Житомир) також визначний діяч ОУН, був обраний членом ПУН на 2-му ВЗУН. У 1940 році виступив проти розколу в ОУН, відстоюючи позицію полковника Андрія Мельника.

Закінчую словами Олени Теліги: «Так сплатимо довг – ми та вся Україна – героїчній пам`яті тих двох героїв нашого руху Миколи Сціборського і Омеляна Сеника-Грибівського, які впали, щоб воскресла оновлена Україна!»

За книгою «Олена Теліга. О краю мій». Упорядник Надія Миронець

Як усі генії, Олена Теліга передбачила свою долю. Ще у 1933 році вона у вірші «Поворот» передбачила своє повернення до Києва.

Олена Теліга ні на хвилину не сумнівалася у тому, що за першої нагоди приїде до Києва. У поезії “Лист” вона писала:

«Бо серед співу неспокійних днів

Повз таємничі і вабливі двері

Я йду на клич задимлених вогнів –

На наш похмурий і прекрасний берег.»

Друзі відмовляли, але ніщо і ніхто не могло зупинити Олену. Супутником Олени Теліги у цій небезпечній подорожі був Улас Самчук. Михайло Теліга не зміг з ними відразу вирушити, тому Олена писала йому листівки – вони збереглися в архіві Уласа Самчука.

Олена Теліга прагнула до Києва, але бої за Київ ще тривали, і Олена Теліга 12 вересня прибула до Рівного.

20 вересня Олена та її супутники виїхали із Рівного, а 22 вересня прибули до Києва.

У Києві Олена Теліга включилася у роботу Спілки українських письменників, налагодила видання газети «Літаври» – літературного додатку до редагованої Іваном Рогачем газети «Українське Слово». Увійшла Олена Теліга і до складу створеної 5 жовтня 1941 року за ініціативи О. Ольжича Української Національної Ради.

Спогади про атмосферу роботи у редакції «Українського слова», стиль роботи редакції «Літаврів» залишив нам відомий поет Михайло Ситник. Вони були надруковані у книзі Михайла Ситника «Катам наперекір», опублікованій у Видавництві імені Олени Теліги у 1998 році. Стаття «Кров на квітах» була присвячена пам’яті О. Теліги, І. Рогача, І. Ірлявського: «Вулиця Бульварно-Кудрявська № 24, приміщення колишньої редакції «Комуніста». Гудуть ротативи, цокають лінотипи. Відгонить клеєм, фарбами і бензином. Нова скромна вивіска на цьому будинку незвично бентежить очі – кого радує, а кого й злить:» «Редакція часопису Українське слово».( Кожного разу, коли я проїжджаю повз будинок книжкової друкарні на Бульварно-Кудрявській вулиці, шкодую, що на цьому будинку немає меморіальної дошки в пам`ять Олени Теліги і редакції газети «Українське Слово» у 1941 – 1942 рр.).

Дні Олени Теліги вщерть були заповнені роботою. Її бачили то в редакції «Українського слова», то у приміщенні Спілки українських письменників на Трьохсвятительській, 23, то на Короленка, 54, де розмістилася Українська Національна Рада. Поетеса згуртувала навколо себе чимало літераторів. Вона неабияк опікувалася ними, піклуючись про їхній побут, щоб вони не голодували. А одного молодого поета – Якова Галича – Теліга навіть врятувала від смерті, приховуючи його справжнє єврейське ім’я – Яків Гальперін.

До Олени приїхав її чоловік Михайло Теліга. Вони кілька разів міняли помешкання.Якийсь час вони жили на вул. Караваєвській (тепер Льва Толстого, я мрію, щоб перейменували  на честь Євгена Чикаленка, він там жив).

Дуже швидко стало зрозуміло, що німці не будуть миритися із будь-якими діями, спрямованими на відродження української держави.

Німецька окупаційна влада вирішила якнайсуворіше придушити діяльність українських націоналістів. О. Ольжич, розуміючи, що Олені Телізі загрожує арешт, пропонував їй залишити Київ. Але Олена категорично заявила, що вдруге з Києва не поїде. Другого лютого 1942 року гестапо її заарештувало разом із чоловіком і членами Спілки українських  письменників. Точна дата розстрілу Олени Теліги невідома, проте 21 лютого дослідники вважають найбільш вірогідною датою.

Олена Теліга в історії України залишилася символом національної честі для українців. Її ім’я назавжди ввійшло в духовне і культурне життя України. Крім поезій Олена Теліга є автором прозових творів, публіцистики. Олена Теліга писала: «Книжка – духова зброя – сміливо стає поруч залізної зброї…Коли ж тримаємо цю зброю так, що вона влучає безпомилково, можемо бути певні, що, усуваючи з дороги все вороже, приспішуємо свій марш до мети і наближуємо час перемоги».

Поезії і статті Олени Теліги актуальні і в наші дні. У своїй статті «Партачі життя» Олена Теліга писала: «Відвага і мужність. Може ніколи ще в жодній добі  не повторювали ми так часто ці вирази, як повторюємо їх тепер. На високий п’єдестал ставимо героїв визвольних змагань, присвячуємо їм віршем і прозою безліч друкованих сторінок і влаштовуємо на їх честь щороку десятки академій. Творимо культ героїзму, культ тих людей, що не побоялися віддати своє життя зі зброєю в руках під час зриву, в повній нервового напруження підпільній праці, чи, як Великий Шевченко, у боротьбі цілого свого життя проти московської влади з небезпечними вибухами-бомбами в руках – своїми динамічними творами.»

У цьому році 21 лютого  відзначаємо сумну дату – 81 рік із дня розстрілу Олени Теліги, її чоловіка Михайла Теліги, а також членів редакції газети «Українське Слово». Михайло Ситник у 1948 у своїй статті написав: «Любі, незабутні, рідні Олено Теліго, Іване Рогач, Іване Ірлявський і всі друзі, полум’яні революціонери, що впали на бойовому посту у трагічному Києві…Ми сплетемо нев’янучий вінок із наших сердець і покладемо на вашу могилу. Будуть на цій могилі цвісти білі квіти жалю, саджені нами. А на тих квітах білих буде вічно горіти ваша свята кров.»

Як О. Ольжич констатував: «В роках 1941 – 44 ОУН втратила в Україні вбитими 40756 членів, у тому числі 5 членів Проводу ОУН, 6 крайових провідників і 197 членів вищого складу. З усіх міст України найбільше членів, бо аж 621, загинуло в Києві…»

Я зараз у цей день вперше не в Києві. Поставила свічки тут в церкві. Згадую минулий рік. Тоді ми не думали, що через 2 дня почнеться ця жахлива війна.

Написали, що у цьому  році  членкіні Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени зберуться о 10.00 у Свято-Михайлівському соборі на громадську панахиду. Після молебню  поїдуть до Бабиного яру для покладання квітів до пам’ятника і Хреста для вшанування пам’яті Олени Теліги.

Пам’ятник Олені Телізі, постать у бронзі гарної стрункої жінки, було відкрито 25 лютого 2017 року (автори пам’ятника – скульптори О. Рубан і В. Липовка, архітектор І. Єршов).

О 15.00  у Музеї літератури відбудеться Урочиста академія, яку вестиме Ольга Кобець. Співатимуть Світлана Мирвода та Ігор Жук. Про свою книжку “Неймовірна. Ода до радості” розповість письменниця Ірен Роздобудько.

Олена Теліга має моральне право отримати нашу відповідь на її звернення до нас. Відповідь однозначну: запорука розвою української держави, української духовності – в єдності українського народу, в єдності національно-демократичних сил. І в цьому нам усім слід бути твердими й суворими як Олена Теліга.

Ольга Веремійчик,

Заслужений працівник культури України

*Цю цитату подав  Корній Товстюк. Надруковано в газеті «Українське Слово. – 1997 – 15 травня.

АНОНС. 21 лютого ц. р. у Бабиному Яру відбудеться вшанування пам’яті Олени Теліги та її соратників. Зустрінемося о 12.00 біля пам’ятника Олені Телізі.