(До майбутнього ювілею Організації Українських Націоналістів)

Створення Організації Українських Націоналістів 1929 р. завершило досить довгий і складний етап світоглядних пошуків і організаційних заходів українського політичного середовища, яке пройшло школу державотворення в добу УНР та боролося зі зброєю в руках за право українського народу жити у своїй суверенній державі.

В середині 1920-х рр. майже одночасно в різних місцях і містах виникли групи, які об´єднували найактивніші національні елементи. Першою націоналістичною організацією можна уважати Легію Українських Націоналістів (ЛУН; 1925 р.). Далі були Групи Української Націоналістичної Молоді (ГУМН), згодом Союз (СУМН; 1926 р.) та інші, які мали близькі ідеологічні платформи. Окремо, але на тих же позиціях, стояла бойова Українська Військова Організація (УВО). Більшість провідників націоналістичних організацій були знайомі між собою з часу Визвольних Змагань і тому, коли розпочалися консолідаційні процеси, вони досить легко знаходили спільну мову. Усі розуміли і погоджувалися, що необхідно творити єдину націоналістичну організацію.

28 червня 1927 р. Ініціативний комітет, до якого увійшли Д.Андрієвський − голова, Є.Коновалець (СУМН) та П. Кожевніков (ЛУН), поставив собі за мету розробити націоналістичну ідеологію і усталити відповідні організаційні форми. Цей комітет взяв зобов’язання також розробити програму, підготувати та провести конференцію представників націоналістичних організацій наприкінці вересня чи на початку жовтня того ж року.

У цей же час велася підготовка до створення Союзу Організацій Українських Націоналістів (СОУН). Було розроблено статут Союзу, що визначав своєю головною метою «Боротьба за як найскорше відновлення самостійності національної соборної української Держави». Для остаточного об´єднання широкого кола українських організацій було вирішено реалізувати цю ідею через проведення «всеукраїнського З’їзду політичних організацій українських націоналістів».

Ініціативний комітет з проведення конференції, щоб не творити непотрібної конкуренції з СОУН, вирішив «наколи б протягом підготовчих робіт [ініціативного] Комітету Союзу Українських Націоналістів остаточно уконстітувався і захотів перебрати справу в свої руки, комітет увійде з ним у порозуміння і може зовсім уступити, передавши справу Союзові».  12 липня 1927 р. Союз Організацій Українських Націоналістів був створений, але «перебрати на себе справу об’єднання усіх націоналістичних організацій не зумів.

У листопаді 1927 р. Ініціативний комітет підготував Першу конференцію (в документах конференції вона названа нарадою) і визначив стратегічну мету створення “єдиної всеукраїнської організації націоналістів”  та обрав Провід Українських Націоналістів (ПУН), який очолив вже не Д.Андрієвський, а полк. Є. Коновалець. “Завершенням діяльності Проводу має бути КОНГРЕС Українських Націоналістів”,  – так закінчується комунікат цієї конференції.

Готуючись до наступної конференції, ПУН сформулював тези ідеологічних засад українського націоналізму та організаційні завдання українських націоналістів у яких майбутня Організація “послідовна в своїм націоналізмі, всеукраїнська по ідеології і складу, дасть вона синтезу української національної ідеї”. Тези зафіксували подальшу роботу по підготовці Конгресу Українських Еаціоналістів.

Одночасно розроблялися інші форми можливої організації українських націоналістів, опрацьовано було декілька проектів, які подавалися для вивчення і дискусії, зокрема, статути і програми таких структур: “Організація націонал-державників”, “Українське національне лицарське братство святого Юра”, “Організація віри і чину лицарів розбудови нації”, “Нової української політичної формації”. Всі вони визнавали український націоналізм основою своєї ідеології, але організаційно проектувалися від закритого ордену до широкої масової організації.

Життя показало, що Провід Українських Націоналістів виявився найжиттєздатнішою структурою, яка поступово-послідовно наближала установчий конгрес.

Друга конференця (нарада) ПУН відбулася у квітні 1928 р. У її програмі містилися два найважливіших пункти: “Реферат Голови  Проводу (Є. Коновалець – автор) щодо організаційної праці перед конгресом” і “Реферат члена Проводу Д. Андрієвського шодо ідеологічно-статуарної праці”.

В наступні місяці ПУН підготувив і розіслав низку обіжників для уточнення багатьох питань, пов’язаних з підготовкою Конгресу та висловив своє ставлення до біжучих проблем українського політичного життя. В другій половині 1928 р. був підготовлений проект програми Конгресу з визначенням тем рефератів тощо. У додатку “довірочно” говорилося, що Конгрес відбудеться у грудні 1928 р. і триватиме шість днів. Учасники конгресу не обиралися, а визначалися Проводом Українських Націоналістів. Персональний склад учасників Конгресу було намічено у такому складі: “Коновалець (Берлін), Андрієвський (Брюссель), Сціборський (Подєбради), Мартинець (Берлін), Кожевників (Берлін). Галичина: Целевич, Паліїв, Рудницька, Кравців, Сушко, Боднарович, Донцов, Ленкавський, Кедрин (преса). Закарпаття: Бачинський, Юськів. Прага й Подєбради: Вассиян, Бойдуник, Бойків, Бабій, Демчук, Костарів, Гарасимович, Руденко, Загривний, Чернявський. Заступники орґанізації націоналістів з Пшібраму, Берна й Ліберця. З  Америки: Ґалан, Мишуга, Лисюк. Антоненко (Франція), Лашкевич (Данціґ), Онацький (Італія), Чуб (Люксембурґ), Калюжний (Югославія), Кузеля (Румунія), Бартович (Литва). Заступники (представники – автор) з Волині, з Буковини, з Бесарабії, з Кубані, з Австрії”.

Кандидатами на Голову Конгресу і заступників визначено Є. Онацького,  Д. Паліїва, М. Сціборського., секретарів – В. Мартинця, Боднаровича, Герасимовича.

Велике значення надавалося рефератам (доповідям), що їх  мали виголосити окремі учасники, тематика доповідей формувалася таким чином, щоб охопити всі найважливіші напрямки: український націоналізм, соціальні проблеми, культуру і релігію, економіку, військову справу, питання структури, політичної і програмної діяльності.

Нарешті, з усіма пересторогами і зберігаючи конспірацію, у Відні 28 січня 1929 р. розпочав роботу Конгрес Українських Націоналістів. Розпочалася нова епоха українського визвольного руху.

Олександр КУЧЕРУК,

Директор Бібліотеки ім. О. Ольжича

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *