Цю пісню, слова якої винесені в заголовок, співали воїни УПА, які в роки Другої світової війни боронили рідну землю від німецьких і радянських загарбників, але вона і про славних їхніх попередників – вояків УНР і повстанців, які воювали з дикими більшовицькими ордами, що загарбали Україну 100 років тому. Однією з найвизначніших постатей тієї доби є наш земляк, ганнівчанин Костянтин Пестушко.
Отаман Олександрійської Повстанської повітової дивізії (Степової дивізії), головний отаман Холодноярської бригади (вересень-жовтень 1920 р.) Костянтин Юрійович Пестушко (псевдо Степовий, Блакитний) народився 14 (28) лютого 1898 року у волосному селі Ганнівка Криворізького повіту Катеринославської губернії в сім’ї заможних селян. Він закінчив Криворізьку гімназію і у 1913 році вступив до механіко-технічного училища міста Олександрівська (нині Запорізький Національний технічний університет). У 1916 році, не закінчивши навчання, пішов добровольцем на фронт. Воював рядовим на Турецькому фронті, за хоробрість нагороджений двома Георгіївськими хрестами. Після закінчення офіцерської школи у ранзі підпоручика командував ротою на Західному фронті.
Восени 1918 року підтримав протигетьманське повстання Директорії, воював у лавах Дієвої армії УНР. Є свідчення, що впродовж певного періоду перебував у складі Революційної повстанської армії України Г.Махна.
У січні 1920 року повертається до рідного села, де його обирають головою волосного революційного комітету і комісаром волості села Ганнівка. 12 травня 1920 року у Кривому Розі під час примусової мобілізації українських селян до лав Червоної армії разом з Григорієм Грищенком підняв повстання проти більшовицької влади. Повстанці отамана Блакитного звільнили місто від більшовиків і встановили в ньому владу УНР. Це стало початком одного з найбільших антибільшовицьких повстань, яке охопило терени Катеринославської, Херсонської і Київської губерній. Загін К.Пестушка-Блакитного швидко зріс до 15 – 20 тисяч бійців, отримав назву Олександрійської Повстанської повітової (Степової) дивізії. Вона складалася з чотирьох полків: першого кінного під командуванням Лютого, другого кінного Нагнибіди, третього піхотного Тишаніна, четвертого запасного Штиля та ударно-розвідувального загону Чорного Ворона (Миколи Скляра). Дивізія мала чітку структуру: отаман, штаб, контррозвідка, повстанський комітет, дивізійний суд.
Ось як оцінював у своїх мемуарах генерал-полковник Армії УНР Микола Капустянський цю бойову одиницю: «На маргінесі вирішальних подій 1920 року яскраво зарисовується роль, вага і значення організованого повстанського руху, як важливого чинника в нашій боротьбі. Таким чинником, зокрема, була дисциплінована, боєздатна і відважна Степова дивізія. Низка її блискучих перемог та бойових осягів може служити зразком маневреності і оперативності, вправності її провідників та мужності і войовничої вдачі бійців».
Найбільшими успіхами повстанців були захоплення Кривого Рогу, Херсону, Олександрії. У вересні 1920 року степовики об’єдналися з Холодноярською бригадою. Костя Пестушка було обрано Головним отаманом Холодного Яру. Під його керівництвом тепер була сила до 30 тисяч багнетів, сотні кулеметів і артилерійський дивізіон. Але невдовзі К.Пестушко зрікся цієї посади, бо змушений був повертатися на Криворіжжя, де більшовики розпочали терор проти родин вояків Степової дивізії. Тут повстанці вели бої з частинами Другої Кінної армії більшовиків. У 1921 році він брав участь у підготовці нового антибільшовицького повстання, але 9 травня потрапив у засідку у рідному селі і загинув у бою.
З нагоди 120-ї річниці від дня народження К.Пестушка за ініціативи Кіровоградської обласної ради, підтриманої Кіровоградською обласною державною адміністрацією та Петрівською районною державною адміністрацією, 10 лютого в Ганнівці відбувся великий захід: урочиста хода, меморіальний мітинг та історико-мистецька акція «Кость Пестушко – 120», яка пройшла у приміщенні місцевої загальноосвітньої школи.
В цих заходах взяли участь заступник голови Кіровоградської обласної ради Ігор Степура, голова Петрівської РДА Сергій Завалій, єпископ Кропивницький і Голованіський преосвященнійший Марк (УПЦ КП), президент історико-патріотичного клубу «Холодний Яр» літератор Роман Коваль, лідер рок-гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк, виконавець українських пісень, лірник Тарас Компаніченко, кобзар Тарас Силенко, поет, літератор Володимир Стецюк, письменник, історик Олександр Мельник, представники політичних партій і громадських організацій «Свобода», «Громадянська позиція», Організація українських націоналістів, Конгрес українських націоналістів, Національний Корпус, батальйон і цивільний корпус «Азов», козацьких формувань з Криворіжжя та інших теренів Дніпропетровської та Кіровоградської областей – «Покровський курінь», «Українське козацьке військо», «Старосамарська сотня», «Інгульська паланка», кадети ліцею «Сокіл» з Кропивницького. Урочисту ходу супроводжував духовий оркестр 3-го Кропивницького полку спецпризначення (славетних «кіборгів»). Над колоною майоріли десятки бойових українських червоно-чорних прапорів та стяги і хоругви всіх названих партій і формувань.
Модератором мітингу був співорганізатор заходу, кандидат історичних наук, викладач Кропивницького КЗ «КОІППО» ім. В.Сухомлинського, голова обласної організації ОУН Юрій Митрофаненко.
Виступаючи на мітингу, С.Завалій передав присутнім привітання від очільника Кіровоградської області Сергія Кузьменка. Сергій Володимирович зазначив, що захід відбувається в рамках відзначення 100-річчя Української революції.
-Петрівщина – край козацький, батьківщина багатьох видатних людей. Ми пишаємося, що Кость Пестушко наш земляк, будемо берегти пам’ять про нього і багатьох інших патріотів, які полягли в боротьбі за Україну. Адже та нація, яка не пам’ятає минулого, не має майбутнього – сказав С.Завалій.
Представник патріотичних сил Кривого Рогу журналіст В.Стецюк у своєму виступі зазначив, що постать К.Пестушка стала культовою на Криворіжжі. Чимало патріотичних заходів проходять під знаком пам’яті про нього, в даний час відпрацьовується ініціатива проведення фесту «Степова дивізія».
-Більшовицький режим знищував пам’ять про наших героїв, називав їх бандитами тільки за те, що боронили рідну землю, відстоювали право народу на свою державу, на незалежність. Юрій Горліс-Горський ще у 1943 році сказав на адресу нелюдського комуністичного режиму: «Після їхньої «пабєди» ми ще повернемось сюди, на нашу Україну і знесемо пам’ятники їхнім вождям і нашим холуям». Як бачимо, ці слова були пророчими. Розуміємо, що допоки не вшануємо наших героїв, Україна не стане українською – сказав він.
Мудрим був виступ преосвященнійшого Марка.
-Брак єдності – головна проблема нашого народу. Через це українці втратили власну державу 100 років тому – сказав владика. Закономірно, що народ без власної держави ризикує бути знищеним, як етнос. Впродовж панування комуністичного режиму все йшло до цього. Народ дозволив прийти на свою землю вбивцям і грабіжникам, які називали кращих наших синів бандитами і злочинцями, мову нашу називали не мовою, а селянським «нарєчієм».
Ми вистраждали незалежність, але знову потерпаємо від браку єдності. Ми можемо бути різними, мати різні переконання, але нас повинна об’єднувати любов до Батьківщини. Потрібно знати минуле, аби мати орієнтири для розвитку. Історія потребує гарячого серця, але холодного розуму, будуючи майбутнє, слід орієнтуватися не на емоції, а на факти. Тож бажаю, щоб всі ми стали свідками відродження держави, якісних змін у нашому житті.
Були і інші промови учасників мітингу, в яких проводилися паралелі між російсько-українською війною 1918 – 1922 років і нинішньою війною, знову ж-таки російсько-українською. Дві війни, нечувані репресії проти українців, голодомори, депортації – це і є справжньою суттю міфу про «два братні народи». На початку ХХ століття, згідно з тодішніми переписами населення, українців в Російській імперії було майже 90 мільйонів, нині нас залишилося менше сорока – ось справжня ціна російсько-українського «братерства».
Нинішня центральна влада в Україні, як жодна з попередніх, не користується довірою громадян, є надзвичайно слабкою і вразливою на зовнішньо-світовій арені, що дозволяє нашим сусідам поводитися з Україною, як з державою нижчого сорту. Цій темі був присвячений виступ заслуженого діяча культури з Кропивницького Миколи Барабулі, який прочитав уривок з поеми Т.Шевченка «Гайдамаки».
Про намагання польських шовіністів диктувати – кого нам слід шанувати, як національних героїв, а кого вважати злочинцями, що перегукується з твердженнями путінських пропагандистів, говорив і Ю.Митрофаненко.
Було в сценарії мітингу покладання квітів до пам’ятного знаку на честь К.Пестушка з встановленим нещодавно на ньому його погруддям, салют зі стрілецької зброї та старовинних козацьких гармат, урочисте виконання Гімну України у супроводі духового оркестру…
Після мітингу учасники заходу перемістилися в школу, де була розгорнута книжкова виставка, історики, журналісти і краєзнавці виступили з доповідями, а митці продемонстрували свої таланти. Учасники мали змогу також скуштувати козацьку кашу.
Анатолій РЯБОКОНЬ,
член ОУН.