Усе своє життя присвятив визволенню України та справі української агрономії, став одним із засновників української сільськогосподарської кооперації.

Народився Кирило Іванович Осьмак 27 квітня (9 травня) 1890 року в містечку Шишаки (тоді – Миргородського району) на Полтавщині. Навчався в Шишацькій народній та Миргородській повітовій школах, у Полтавському реальному училищі. Вищу освіту здобув у Московському сільськогосподарському інституті (1910–1916).

У першу світову війну служив у Відділі допомоги біженцям, які постраждали від війни, Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу. Тут, на фронті, Осьмак зустрів свою долю – волинянку Марію Юркевич. Вона, слухачка Санкт-Петербурзьких Бестужівських вищих жіночих курсів, поступила на службу до Комітету в кінці серпня 1915 і в жовтні одержала призначення завідуючої дитячих ясел у Збаражі для дітей-сиріт, батьки яких загинули на війні. Кирило Осьмак і Марія Юркевич повінчалися в Києві в січні 1916, і в жовтні у них народився син Олег. Марія вже не мала змоги їхати на фронт і від Комітету одержала посаду старшої вчительки Київської трудової колонії. З цього часу родина Осьмаків оселяється в Києві.

У березні 1917 року Кирило Осьмак став одним із засновників Центральної Ради – тимчасового парламенту України. Працював у Генеральному секретаріаті земельних справ, завідував видавничим відділом. Коли після урядового перевороту до влади в Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, Осьмак брав участь у триденному антигетьманському страйку, за що був звільнений з роботи.

Після приходу більшовиків Кирило Осьмак дещо відійшов від політики, більше займаючись справою української кооперації. Майбутній лідер повсталої України завідував буряківництвом у Центральному сільськогосподарському кооперативному союзі. Завідував відділом селянського будівництва. А з початку 1925 року працював в інституті української наукової мови Всеукраїнської Академії Наук, створював сільськогосподарський термінологічний словник.

Чотири рази Кирило Осьмак був заарештований НКВС. Вперше – у Харкові «за участь у контрреволюційній організації правих українських націоналістів у буряковій кооперації, що вела роботу по створенню української селянської партії, яка в майбутньому виступила б проти радянської влади».  1928 року його вислали за межі України на три роки – як «соціально небезпечний елемент». У Курську він продовжував працювати над словниками сільськогосподарської та лісової термінології. 1930 року  знову заарештований у Москві, засуджений на п’ять років за справу СВУ, відбув 3 роки в концтаборі на Півночі, будував залізницю на Сиктивкар, що фактично ніколи не була побудована.

Глибокої осені 1933 року Кирила Осьмака звільняють, але він не повертається на Україну, де лютує голод, а оселяється з родиною під Москвою, працює директором радгоспу ім. Кагановича. Згодом родина переїздить до села Катіного в Рязанській області, і у червні 1937 року він починає працювати агрономом місцевого колгоспу. Але з січня 1938 року він знову заарештований за проукраїнські погляди. Тільки твердість, з якою він тримався, не визнання ним жодного звинувачення, які йому висували почергово аж 5 слідчих, врятувало його від розстрілу. Кирила Осьмака звільнили у лютому 1940 року, але ця справа не була без жертви для його родини. Дружина Марія, вчителька місцевої школи, не витримала шантажу директора школи, слідчих, що вимагали свідчити проти чоловіка. Вона кинулася під колеса паротяга на станції і загинула.

У березні 1940 року після 12-річної відсутності Кирило Осьмак повернувся до Києва. Тут його застав початок війни. У жовтні 1941 року в Києві створилася Українська Національна Рада. Вона задумувалася як національне представництво, яке за сприятливих обставин могло б стати законодавчим державним органом. Осьмак став членом цієї Ради, керівником відділу земельних справ, а також створив при Раді та очолив бюро кооперативного товариства “Сільський господар”.

Навесні 1942 року Кирило Осьмак познайомився з членом похідної групи ОУН, який прибув зі Львова, і таким чином нав’язав контакт з українським протинімецьким підпіллям. Осьмак вважав, що треба об’єднати всі політичні українські організації в інтересах спільної боротьби на ґрунті політичної платформи Суверенної Української держави, яка має бути тільки національною та забезпечити українській нації право на свою мову, культуру та економіку.

Зв’язок з українським підпіллям зберігся протягом всієї німецької окупації Києва і встановився відразу у Львові, куди Кирило Осьмак приїхав разом з родиною, другою дружиною й двохрічною дочкою Наталкою восени 1943 року. Старша дочка Лариса  залишилася в Житомирі, де вона працювала в Міській земельній управі, а нелегально – в сітці ОУН. Вона безслідно зникла, поїхавши з Новограду-Волинського в Корець з підпільною літературою в кінці 1943 – на початку 1944 року.

У липні 1944 року Кирило Осьмак обраний президентом новоствореної організації – Українська головна визвольна рада (УГВР). Це був орган політичного керівництва українським визвольним рухом, «верховний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі», утворений в Україні наприкінці другої світової війни з ініціативи УПА й ОУН(б). Перший з’їзд Української головної визвольної ради можна без перебільшення назвати історичним. В умовах жорстокої війни, в якій українці були змушені воювати відразу проти кількох супротивників, об’єднати розрізнені патріотичні сили було практично нездійсненним завданням. Але Кирилу Осьмаку і його соратникам це вдалося.

Українська Головна Визвольна Рада постала під гуркіт гармат двох ворожих одна одній і однаково ворожих до України, до українців, сил. Керівники УПА, провідники ОУН, діячі різних політичних партій проявили мудрість, об’єднавши свої зусилля задля єдиної спільної мети:

“Наша мета – Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях.

Наш шлях – революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу.

Будемо боротися за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі.

На вівтар цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя”.

Як президенту УГВР  10 липня 1948 року ОСО (Особое совещание при МГБ СССР) винесло вирок про 25 років ув’язнення в тюрмі “за участь в контрреволюційній банді українських націоналістів та активну керівну контрреволюційну націоналістичну діяльність” Весь цей час Кирило Осьмак перебував у Владимирській тюрмі (1948–1960), де загинув 16 травня 1960 року та похований безіменно на місцевому цвинтарі.

З листа Кирила Осьмака донечці Наталці від 12 серпня 1957 року: «Кохана, люба Донечко! Найдорожча Наталочко! Моє останнє і повсякчасне бажання тобі: бути завжди здоровою, розважною і розумною. Навчись завжди поважно працювати для загального добра. Люби свій рідний край, люби Україну і в житті міцно тримайсь заповітів великого Кобзаря. Завжди пам’ятай про маму, про її здоровля та добробут. З останнім віддихом буду згадувати про тебе. Не з своєї вини не зміг допомогти тобі дійти до ліпших умов життя, коли б ти змогла провадити широку працю. Бажаю тобі просторого й широкого життєвого шляху. Цілую щирим батьківським цілунком. Твій увесь Татусь». (Наталя Осьмак, «Дорога до батька»)

Наталя Кирилівна Осьмак повсякчас і досі піклується про встановлення справедливості щодо свого батька, вшанування його пам’яті та відзначення його діяльності на всіх рівнях.

Лише 1 грудня 2004 року Кирило Осьмак повернувся в Україну навіки. Панахиду за упокій душі відслужив Патріарх Київський Філарет у Володимирському соборі. У 1994 році Кирило Іванович офіційно реабілітований Генеральною прокуратурою України, як “безпідставно репресований у 1948 році”, а також на початку 1995 року прокуратурою Харківської області за репресії 1928 і 1930 рр. Перепохований на Байковому цвинтарі у Києві.

У рідних Шишаках шанують пам’ять видатного борця за Україну. Коштами та зусиллями місцевих патріотів у 2007 році встановлено пам’ятний знак  Кирилу Осьмаку, а в травні 2016 року на його честь названа центральна вулиця селища

З травня 2016 року славне ім`я  українського патріота і державного діяча Кирила Осьмака носить одна з вулиць Полтави.

Підготовлено О.Чмир