У Києві склали шану видатній українській поетесі на честь 110-ї річниці з дня народження
Урочистий мітинг за участю громадськості та влади відбувся у Бабиному Яру біля Пам’ятного хреста, встановленого на честь розстріляних тут у 1942 році членів ОУН, серед яких була й Олена Теліга. Цього року дерев’яний хрест замінили на кам’яний. Його освятили молитвами учасники зібрання та сама природа — весь день ішов рясний дощ. Ще вранці квіти до місця загибелі великої українки поклав Президент України Петро Порошенко.
У заході взяли участь Голова ОУН Богдан Червак, голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги Надія Стрішенець, голова УВО Борис Гуменюк, голова правління Фундації ім. О.Ольжича Сергій Кот, заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, заступник Міністра культури Ростислав Карандєєв, народний депутат України Юрій Левченко, представники НСЖУ та НСПУ, Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, громадські активісти.
Донька професора, міністра уряду УНР Івана Шовгенова Олена Теліга народилась у Підмосков’ї, в Київ переїхала 1917 року. Потім були роки еміграції в Європі, де вона зблизилася із членами ОУН. Саме там, на чужині, вона зробила життєвий вибір на користь України, присвятивши розбудові її незалежності недовге життя.
Заметемо вогнем любові межі.
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.
Так написала вона про своє рішення повернутися в Київ. У столицю прибула похідною групою ОУН у жовтні 1941 року, стала членом Національної Ради цієї організації, очолила Спілку українських письменників, редагувала журнал «Літаври».
У статті із промовистою назвою «Розсипаються мури» вона писала: «Будемо самими собою, з усіма своїми поглядами перед обличчям людей своєї нації і хай в протилежність до забріханої большевицької пропаганди кожне наше слово буде непідробною правдою, незалежно від того, чи ця правда усім буде подобатися».
Навіть під загрозою арешту і смерті Олена Теліга не залишила Київ. 21 лютого 1942 року на тридцять п’ятому році життя Олену разом із чоловіком Михайлом Телігою та іншими націонал-патріотами фашисти розстріляли у Бабиному Яру.
Українська поетеса, силу слова якої порівнюють із поезією Лесі Українки, за життя не мала виданої власної збірки. Рукописи її творів загинули разом із нею, десь за моторошними стінами гестапо. Копії збереглися в учасників підпілля, які перевезли їх на Захід. Саме в еміграції побачила світ перша поетична збірка Олени Теліги «Душа на сторожі».
«Феномен Олени Теліги полягає передусім у цілісності її характеру, силі її поетичного таланту та життєвому виборі, який вона зробила на користь України, присвятивши своє життя активному захисту політичних і культурних прав української нації, — зазначив у виступі голова ОУН Богдан Червак. — Олена Теліга — зразок суспільної поведінки людини, позбавленої комплексів меншовартості й страху. Це те, що зветься справжнім характером. Нині неможливо уявити нашу видатну поетесу поза духовним і культурним життям України. Залишається одне: осягнути велич її духу».
Світлана БОЖКО